Повернутися до звичайного режиму

Макошинський Миколаївський чоловічий монастир

Заснований на початку 17 ст. Розміщувався на правому березі р. Десни. У 1650 році монастир одержав маєтності від Адама Киселя та його брата Миколи. Південно- західна частина Макошине ( 1/3 населеного пункту) і зараз має назву Зачерниччя. Основне населення цієї частини – колишні казенні селяни. Ці селяни були закріплені за монастирем, якому сплачували грошовий оброк. Ще 19 липня 1650 року Адам Кисіль у своїй грамоті писав: «З Макошина на усякий годъ золотих двісті давно бить и иметь на той монастир Св. Миколая вечними часами»

У королівській грамоті короля Яна Казимира від 13 січня 1664 року, що стверджувала делегацію Адама Киселя на сплату жителями Макошине монастирю щорічного грошового оброку, сказано : «… також сумму денежную зъ мистечка Макошина ежегодно на празник Св. Миколая для пропитания того монастиря поволенною потвердили»

Універсалом гетьмана Мазепи від 19 грудня 1687 року обителі надані млини Грицьків (на Сосницькій греблі), Василів (у селі Вербі) та перевіз через Десну у Макошині. На Бендерській комісії зазначено, що і Мазепа профінансував будівництво собору Св. Миколая та загалом монастир на суму понад 20000 золотих.

Деякий час обитель була закритою і поновила свою діяльність у 1660 році. Первісно всі споруди на її території були дерев’яні. У 1687 – 1703 рр. тут збудовано на місті попереднього мурований Миколаївський собор, у 1765 році – муровану огорожу, у 1772 р. – трапезну з Петропавлівською церквою. За огорожею розміщувалась дерев’яна Преображенська церква.

У 1742 році згідно з грамотою Російської цариці Єлизавети Петрівни дві великі ниви і сіножаті «в Макошинському полі подле городища Великого» каплено монастирем, що знаходився біля Макошине.У документах є повідомлення про належність с. Макошине Макошинському монастирю (1748 р., 1763 р..)

У 1781 р. собор зруйнувався, можливо, від осідання підмурків. Розпочалося будівництво нового Миколаївського собору. З 1785 по 1787 рік ігуменом був владика Варлаам Шишацький. У 1786 р. монастир закрили і в 1798 р. частково розібрали для будівель Домницького монастиря Різдва Богородиці. До наших днів обитель не збереглась.

Відомий ігумен маловідомого Макошинського монастиря

Варлаам Шишацький (Шишацький Григорій Степанович (Стефанович)) народився 12 березня 1750 р. в сім’ї паламарчука Спасо-Преображенської церкви містечка Шишаки. За іншими даними Варлаам народився в с. Красилівка Козелецького повіту Чернігівської губернії.

Отримавши освіту в переяславській семінарії та Київській духовній академії, як кращий вихованець академії був направлений викладачем Переяславської семінарії. Шишацький відзначився як поборник ідеї автокефальної руської (української та білоруської) православної церкви, незалежної від Москви та Польщі. За ці погляди він був відправлений подалі від України.

Пострижений у монахи 1776 року. Був префектом і ректором Переяславської семінарії (1776-1780), ігуменом Мінського Мошногорського та Переяславського Михайлівського монастирів (1780-1785), ректором новозаснованої Новгород-Сіверської семінарії, був управителем Віленського Святодухівського монастиря та інших приписаних до нього монастирів (1787-1790); через польські повстання і небезпеку від них переїхав у Могильов; був архімандритом Новгородського Вяжицького монастиря (1791) і префектом Новгородської семінарії (1792); 1793 року призначений був настоятелем Дятловицького Преображенського монастиря та помічником Мінського архієпископа Віктора у справі приєднання уніатів до православ’я.

Перебуваючи на посаді ректора Новгород-Сіверської семінарії (1785 – 1787 рр.) владика Варлаам Шишацький був ігуменом Макошинського Миколаївського чоловічого монастиря. Це був той монастир, який заснований у XVII ст. на правому березі р. Десна та щедро одарений землями у 1650 р. Адамом Киселем – менським воєводою та його братом Миколою.

Гетьман Мазепа профінансував будівництво собору св. Миколи цього монастиря. Деякий час обитель була закрита і поновила свою діяльність у 1660 році.

У 1781 році собор зруйнувався, можливо, від осідання підмурків. У 1786 р. монастир закрили і в 1798 р. частково розібрали для будівель Домницького монастиря Різдва Богородиці. За часів царювання в Росії Катерини II проходив процес вилучення земель монастирів у державну власність (секуляризація), це підірвало економічну незалежність православної церкви від держави та унеможливлювалася самостійна економічна діяльність. До наших днів обитель не збереглась.

Отець Варлаам Шишацький служив Богу в багатьох храмах України, Росії і Польщі, Білорусі, де він завжди з повагою ставився до церковної громади. Навіть міг піти на самопожертву ради людей які йому довіряють. Про це свідчить такий випадок, який був в Могильові, де 23 травня 1808 року він був призначений в сан архієпископа. Під час Вітчизняної війни 1812 року коли Могильов був занятий французькими військами, архієпископ Варлаам 14 липня 1812 року в кафедральному соборі приніс присягу на вірність Наполеону і його дружині Марії Луїзі та повелів зробити це духовенству всієї єпархії.

Ця зрада виправдовується тим, що він хотів зберегти спокій своєї єпархії. Перед присягою Наполеону він говорив своєму секретарю: «Ти думаєш, що Росія буде благополучна?!... Хай буде благополучна, тоді я один буду нещасний.»

В грудні 1812 року Варлаам був засуджений за зраду. Він був позбавлений сану та священства та відправлений простим монахом в Новгород-Сіверський Преображенський монастир, де прожив до глибокої старості.

В останні роки життя він втратив зір, а у вересні 1823 року пішов із життя та похований в Спасо-Преображенському монастирі. Тяжко вражений жорстоким присудом, він несподівано знайшов собі в своєму знайомому місті нове поле діяльності. Висока культура та освіта, багатий життєвий і громадський досвід, великий моральний авторитет українського патріота, нарешті, трагічна доля довічного в’язня, - все це притягувало досить широкі кола людей до напівсліпого, а згодом зовсім сліпого архієпископа. Перебуваючи ув’язненим у близькому йому з давніх років монастирі, Варлаам Шишацький користувався великою пошаною і авторитетом серед новгород-сіверської інтелігенції. Багато чого можна було навчитися у маститого архіпастиря, і не тільки тому, що у великій бібліотеці В.Шишацького (передана після його смерті до Чернігівського колегіуму) були книжки, яких не мала навіть бібліотека Петербурзької духовної семінарії (що згодом все ж таки їй дістались).

На жаль тяжко судити про зрадницький вчинок архієпископа Варлаама. Це могла бути й християнська «покірність вищим властям», але міг бути й свідомий акт освіченого українця, що сподівався на повалення російського деспотизму.

Кiлькiсть переглядiв: 972