Максаківський монастир
Територія на якій розміщувався монастир була заселена ще 3 тисячі років до нашої ери в епоху бронзи. Пізніше під час розкопок тут були знайдені фрагменти ранньослов’янської ліпної кераміки. Залишки монастиря розміщуються на лівому березі Десни на овальному мисі оточеного болотами, річками та старицями Десни. Під час повеней вода повністю оточувала будівлі обителі що робила його майже не підступним для ворогів. Достовірних відомостей про заснування монастиря нема, але сміло можна стверджувати що не пізніше XVI ст. В цей час Чернігово-Сіверщина на деякий час потрапила під владу Московії. Виникнення пов’язують з створенням тут перевозу через Десну. Монахи здавна відрізнялись діловими якостями. Саме на такому перевозі виник сусідній Макошинський Миколаївський монастир. А історія села Слобідка тісно пов’язана з цим монастирем так само як і Максаківського хутора і Максаків з Спасо-Преображенським. На початку XVII ст. в часи Смути монастир запустів, всі будівлі якого були дерев’яні. Після Деулінського перемир’я та Поляновського миру Чернігівщина відходить до Речі Посполитої. На запрошення чернігівського воєводи Адама Киселя монахи Трубчевського монастиря у 1642 році засновують на старому монастирищі новий Спасо-Преображенський монастир. Адам Кисіль, з яким тісно пов’язана історія нашого району, був активним поборником і захисником саме православної віри. Саме на його землі і кошти був закладений Спасо-Преображенський собор. Для підтримання економіки монастиря спочатку в 1646 році закріплюють Максаки, а через чотири роки села Прачі, Ядути, Високе, Красностав і Ховми. Десь в цей час зароджується поселення неподалік монастиря – Максаківський хутір. Володіння пули підтверджені грамотами польського короля Владислава IV від 28 вересня 1642, пізніше універсалом Б. Хмельницького від 5 червня та 11 жовтня 1654 року. При першому ігумену Йосипі Осиповському на кошти А. Киселя у 1642 році закладається кам’яний Спасо-Преображенський собор.
Точної дати закінчення будівництва нема, але відомо, що на 1654 рік стіни собору не були завершені. Собор був трьохпрестольним, де бокові вівтарі присвячені архідиякону Стефану та Успінні Богородиці знаходились на хорах. В архітектурі собору відчувається вплив західного (литовського та польського) бароко. Собор в плані тринефний з широким фасадом та вузькими боками. В період з 1669 по 1672 навколо монастиря зведені укріплення із рову та земляного валу і дубових стін «клітей». В цей час з’являється кам’яна надбрамна башта – трьохярусна дзвіниця. Закладається унікальна регулярна прямокутна композиція монастиря 115 x 140 м. Дане планування носить назву «квадрат в квадраті». Симетрично по периметру внутрішнього парадного двору розміщувалися корпуси келій, трапезна та господарські будівлі. Внутрішній квадрат був відкритий для паломників, а зовнішній, де була господарська зона, тільки для насельників монастиря. Всі господарські будівлі внутрішнього двору мали наскрізні проходи в господарську частину. Схоже планування має Троїцький монастир в Чернігові. На 1680 рр. більшість будівель все ще залишаються дерев’яними. Через постійну загрозу татарських набігів спочатку гетьман Дем’ян Многогрішний від 1 червня 1669, а пізніше у 1672 році гетьман Іван Самойлович видають універсали, за якими ігумен Ієремія Ширкевич мав значно посилити фортифікаційні споруди. Дерев’яні стіни були замінені на цегляні вже за наступника Ширкевича – Св. Дмитрія Ростовського (Дмитра Савич Туптало) в 1681 – 1682 роках. Оборонна стіна периметром більше 500 метрів мала висоту 4,26 м. і товщиною 1,15 м. Цегляна стіна була органічно приєднана до старішої дзвіниці.
Дзвінниця . Фото 60-х років XX cтоліття.
Залишки мурів монастиря
Це був один з найбільших монастирів – фортець Лівобережжя України! Характерною особливістю монастиря стало відсутність кутових башт. Башти були прибудовані в середині 50-х рр. XVIII ст.. Крім собору на території розміщувалась Введенська трапеза церква.
Введенська церква
Точна дата побудови невідома. Історики датують кінцем XVII поч. XVIII ст. Перша документальна згадка датується 1765 роком. На сьогодні церква не збереглась і розміщувалась на південний захід від собору. Однобанна церква мала два поверхи. На першому поверсі розміщувалась «тепла» трапезна церква Введення в храм Богородиці. На другому – «холодна» церква з вівтарем Вознесіння Господнього. Братський корпус та келії були перебудовані та зведені з цегли. Корпус для братчиків мав двосекційне планування. Кожна секція мала в центрі великі сіни зі повздовжнім проходом по боках якого розміщувались по чотири кімнати. У 1768 році за часів правління імператриці Катерини II разом з Домницьким монастирем був закритий і Максаківський, майно та землі вилучено на користь держави. З 1768 по 1803 р. тут розміщувався притулок для психічнохворих. За допомогою монахів в Максаках була побудована Петропавлівська церква, яку було освячено в 1790 році. За часів імператора Олександра I, онука Катерини II обидва Менські монастирі відновлюють свою роботу. У 1803 році Максаківський перетворюється на чоловічий єдиновірний заснований монахами з Стародуба. Єдиновірря або православне старообрядство було гілкою старообрядництва яке визнавало владу Московського Патріарха. Всього на теренах Російської імперії існувало 9 чоловічих та 9 жіночих єдиновірчих монастирів. В Чернігівській єпархії крім Максаківського існував тільки один – Климівський Покровський монастир (нині Росія). З 1829 року і до закриття існував як жіночий єдиновірний під назвою Максаківський Троїцький. Протягом 1810 – 1820 рр. був перебудований старий братський і побудовані нові корпуси. У1811 році в трапезній Введенській церкві встановлений новий іконостас. Велика пожежа 1820 року значно пошкодила собор та будівлі обителі. Десять років йшла реконструкція. Був розроблений новий генеральний план за проектом чернігівського губернського архітектора Антона. Карташевського, а у центральному соборі за проектом І. Шевцова встановлений новий іконостас в стилі класицизму. Головний храм став п’ятибанний з двома вежами на фасаді (схожий на Троїцький собор в Чернігові).
План Максаківського монастиря за кресленням першої половини XIX ст.
В 50-х рр. XIX ст. споруджують останню будівлю монастиря – будинок ігумени. Трьохкамерна будівля побудована в стилі пізнього класицизму, де крім витягнутих арочних наличників (лиштвів) не було жодних декоративних елементів.
Будинок ігумени Максаківського монастиря
Дзвіниця також зазнала змін, було перебудовано баню з високим восьмериком. Відомо, що трьохярусна дзвіниці мала навіть бійниці для відбиття атак ворога.
Дзвінниця монастиря
Серед видатних постатей хто проживав в монастирі можна назвати Дмитра Савича Туптала (1651 – 1709) – письменник - полеміст, релігійний діяч та митрополит Ростовський і Ярославський, пізніше канонізованого під ім’ям Дмитрія Ростовського, Гната Васильовича Сахновського, менського сотника, чернігівського полкового обозного який після 1732 року тут доживав останні свої дні. З 1776 року після втечі з Туреччини тут жив Константинопольський патріарх Серафим.
З приходом Радянської влади у 1918 році монастирське життя починає згасати. У вересні 1919 монастир тимчасово захоплюють війська Добровольчої армії. В 1922 році Сосницьке управління народної освіти видало розпорядження щодо взяття на облік і охорону художньо-історичних цінностей Максаківського монастиря. Протягом 30 – 50-х років будівлі почали потроху розбирати в тому числі і для будівлі школи в райцентрі. З монастирської бібліотеки вивезли кілька возів книг «на поруб», тобто – у вогонь. В радянський час свого часу тут існував телятник та птахоферма. Після розпаду колгоспної системи територія монастиря стала пусткою та «меккою» для «чорних археологів».
Дзвінниця з середини
На сьогодні від колись величного монастиря залишилась дзвіниця, будинок ігумені та залишки фундаментів. У районному краєзнавчому музеї зберігається псалтир 1871 року та Троїцька ікона в Районній художній галереї.
Сучасний вид монастиря
У рамках розвитку туристичної галузі Меншини, Максаківський монастир включений в один із вело маршрутів: Мена – Максаки – Луки – Куковицьке – Куковичі – Мена, загальною протяжністю 34 км.
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
