Коротка історія Менського району

/Files/photogallery/719/3.jpg

Менщина на карті Чернігівщини

Менський район утворено у 1923р. в складі Сновського, а потім Конотопського округів. З 1932 року – у складі Чернігівської області.Історія Менщини сягає у глибоку давнину.

На території району знайдено сліди стоянки первісної людини епохи пізнього палеоліту в с.Максаки (правий берег р.Десни), залишки неолітичного поселення в с.Гориця, поселення культури ямково-гребінчатої керамікив в урочищах Бурімка та Біла Круча біля с. Слобідка.


Археологічних пам’яток про ці періоди в Менському районі офіційно не зареєстровано, але вони є в Сосницькому та інших сусідніх районах.
Перше тисячоліття нашої ери залишило сліди на території Менського району у вигляді поселення зарубинецької культури і слов’янського городища роменського типу в с.Гориця та Киселівського поселення роменського типу. В наукових дослідженнях також згадується поселення роменської культури «Городок» у с.Слобідка.


Про наявність торговельних зв’язків з іншими народами свідчить виявлений у Стольному скарб римських монет від Антонія Пія до Луція Вера.В домонгольський період Київської Русі (IХ-ХIIIст.) літописи згадують такі міста нашого району : Блистовіт (1151р.), Хоробор (1153р.), Мена (1066р.), Березна (1152р.). Крім літописних джерел маємо археологічні дослідження городища та курганного могильника в смт.Березна, залишки міста Блестов у Блистові, городище та курганний могильник («Юркова могила») у Мені, городище міста Хоробор в смт.Макошине (там встановлений державний охоронний пам’ятник), замок-городище в Волосківцях, двоє городищ у Чемарове біля Дягови, городища в Киселівці, Феськівці, Величківці, поселення в Жовтневому. В цьому ж селі маємо ряд половецьких курганів. На вершині одного з них стояла кам’яна баба .Звідси походить назва села Баба – так називалось Жовтневе до 1936 р.( А взагалі на території Менського району сосницький краєзнавець Ю.С.Виноградський у 20-і роки ХХст. нарахував 50 курганів різних часів – від скіфських, козацьких до шведських).В жовтні 1239р. орди хана Менгу зруйнували міста й поселення краю, деякі з них так і не піднялися.

В середині ХIVст. Менщина опиняється в складі Великого князівства Литовського. З посиленням Московського князівства місцеві князі добровільно переходять під владу Москви. Проте на поч.ХV11ст. Менщина вже під владою Польщі. Наші давні земляки брали активну участь в селянсько-козацьких повстаннях під проводом Павлюка, К.Скидана, Гуні, Острянина проти польської шляхти.


В період національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького наші предки боролися проти польської шляхти. 10 лютого 1654р. в урочистій обстановці населення Мени прийняло присягу на вірність союзу з Москвою.
Менська козацька сотня входила спочатку до Ніжинського полку, а потім до Чернігівського. На території Менщини було створено також Березнянську, Синявську, Киселівську і Стольненську козацькі сотні.
Менська сотня на чолі з сотником Гнатом Васильовичем Сахновським приймала участь в боротьбі проти шведів і Мазепи.

У ХVIIIст. територія району входить до складу Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв, кордон між якими проходить по р.Мена. В 1787р. по Чернігівщині подорожувала цариця Катерина 11. 25 січня її кортеж проїхав із Сосниці через Бабу, Мену, Волосківці. Обід був у Березні, а ввечері вона вже була в Чернігові.

Жителі Менщини приймали участь у Вітчизняній війні 1812 р. проти Наполеона Бонапарта. Вони воювали в складі чернігівських козачих полків в діючій армії, брали участь в усіх битвах від Бородіна до Парижа. Місцеві селяни служили в 4-й частині ополчення.
Стольненський поміщик, офіцер Мусін-Пушкін в своєму донесенні в жовтні 1812 р. пише про «беспримерную храбрость» рядових Чернігівського драгунського полку. В документах згадуються прізвища воїнів, характерні для нашої місцевості: С.Андрусенко, П.Олійник, Є.Тарасенко, Г.Ткаченко, Л.Литвиненко, Г.Бондаренко, майор Петровський із Слобідки, Магденко з Осьмаків та ін.

Населення збирало для діючої армії вози, волів, коней, провіант, гроші і т.д., перевозило провіант своїми підводами в м.Рогачов Могилівської губернії.
В ХIХст.- на поч. ХХ ст. відбувається ріст економіки Менщини.
У 1825р. в Макошине будується один з перших на Україні цукровий завод, а в 1838 р. цукровий завод було плобудовано і в Стольному.
Великого поширення набрало тютюнництво, збір становив 100 тис. пудів. Його продавали не тільки на Чернігівщині, але й на Дон, у Білорусію, до Москви, Петербурга.

Великого значення для розвитку району мала побудова залізничної дільниці Бахмач – Тереховка у 1873 р. Згодом ця залізниця стала називатися Лібаво-Роменська. По ній вивозились у Прибалтику і Західну Європу хліб, худоба, тютюн, пресоване придеснянське сіно та інша сільськогосподарська сировина. Мена стала залізницею III класу, Макошине – IV класу.
Напередодні першої світової війни в Мені діяло кілька невеликих підприємств та два парові млини, маслобойня, майстерня з виготовлення упаковки скляної тари і сушарня для тютюну. В Мені і селах виготовлялись килими, плахти і рушники, у Стольному була відкрита спеціальна майстерня.
На Менщині розвивається народна освіта. В Мені була відома школа середини ХVIII cт. (31 учень), церковно-приходська школа поч.Х!Х ст., міністерське двокласне училище з 1868 р. і однокомплектна початкова школа з 1890 р.

В кін.Х1Х – на поч. ХХ ст. місцеві земства активно будують школи, лікарні, ветпункти, дороги, мости і т.д.. В Мені було відкрито земське ремісниче училище, земська лікарня, де працювало два лікарі, з 1890 р. діяла аптека. У 1889 р. заснована земська бібліотека-читальня.
Початок ХХ ст. ознаменувався революційними подіями 1905-1907рр. Виступи селян проти поміщиків відбулися в Макошині, Осьмаках, Блистові. В Бігачі селяни прогнали поміщика-англійця Мортона, спалили його будинок, а майно, худобу і господарські справи взяли під свій нагляд. Сорок селян було засуджено, в т.ч. на каторгу.

В с.Локнисте після багатолюдного мітингу було створено Раду селян під керівництвом О.І.Стасюка Селяни два тижні управняли поміщицькою економією, навіть школу створили. Карателі жорстоко розправилися з селянами, О.І.Стасюк був засуджений до страти.
Ці події були використані М.Коцюбинським у повісті «Фата моргана».

Після лютневої революції 1917 р. на Менщині діють комісари Тимчасового уряду, представники Центральної ради, Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів .З жовтня 1917 по січень 1919 р.на Менщині змінюються влада Центральної ради, Директорії, окупація німецько-австрійських військ, встановлюється радянська влада. До осені 1919 р. по р.Десна проходить фронт боротьби з Денікиним. Деякий час по тому в районі діють окремі банди.

20-30 – і роки ХХ ст. ознаменувалися зміцненням адміністративної структури радянської влади, створенням колективних селянських господарств, промислових артілей та кооперативів, відкриттям державних промислових підприємств та організацією радгоспів. В 1932 р. була створена Менська машино-тракторна станція. У 1931 р. виходить перший номер районної газети «Колгоспна праця».

Перед війною на Менщині працювало 4 середніх, 15 неповно-середніх та 11 початкових шкіл, навчалося понад 9000 учнів, їх навчали 319 учителів. Велася боротьба з неписьменністю дорослого населення. В населених пунктах відкривались бібліотеки, хати-читальні, клуби. З 1934 р. в Мені працює кінотеатр і пересувки по селах.

З року в рік поліпшувалось медичне обслуговування, в усіх селах відкривалися фельдшерсько-акушерські пункти і пологові будинки, в Мені, Березні, Стольному, Синявці, Макошине діяли лікарні. В 1934 р. було відкрито школу медичних сестер. В райцентрі була поліклініка, пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер.

Мирна праця була перервана Великою Вітчизняною війною. На її фронти було мобілізовано 11,5 тис. жителів району, не повернулося 9195 бійців. Боролися меняни з ворогом і у складі партизанських з’єднань Чернігівщини, Білорусії, Прибалтики, невеликих партизанських загонів і підпільних патріотичних груп на території району.

Фашисти ввели на окупованій території режим терору. Вони вигнали в рабство 1339 жителів району, розстріляли 960 чоловік, спалили 903 двори.
Про страшну трагедію в Домницькому дитбудинку, де фашисти з поліцаями знищили 70 дітей 1 8 стариків-інвалідів, свідчила обласна газета після визволення в кореспонденції «Детоубийцы».
Після визволення Менщини у вересні 1943 року почаласяґ відбудова зруйнованого народного господарства. На початок 1945 р.були відроджені всі колгоспи, МТС, до 1950 р.народне господарство району було відбудоване. Всі колгоспи перевищили довоєнний рівень урожайності і продуктивності праці.

В 1951 р. сімнадцяти колгоспникам і організаторам колгоспного виробництва каучуконосної культури коксагиз було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В 50-80-і роки ХХ ст.Менський район успішно розвивався в соціально-економічному і культурно-освітньому напрямках. Залишаючись в основному сільськогосподарським, він став районом високої культури землеробства, його досягнення неодноразово відзначалися високими урядовими нагородами. У всіх галузях господарства і культури район був у числі кращих в області. Неабияку роль в цьому відіграв колишній перший секретар райкому Компартії України Герой Соціалістичної Праці Сич Павло Кирилович, який зумів підібрати високопрофесійних керівників і управлінців.

Після здобуття Україною незалежності економіка району зазнала деяких змін. Внаслідок реформ в сільському господарстві більшість колгоспів були реорганізовані в колективні сільськогосподарські підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарські кооперативи.

Кiлькiсть переглядiв: 461