З історії Бігача

Церква в с. БігачЦерква в с. Бігач

Село відоме з другої половини 17 століття і фігурує під ім’ям Бігач – Менський.

В кінці 17 століття село було передане у володіння полковому осавулу Івану Самойловичу майбутньому гетьманові. У 1708 році власником села став Яків Лизогуб – відомий військовий і політичний діяч тогочасної України. Пізніше маєток у Бігачі переходить до його родича князя Миколи Івановича Кейкуатова– грузина за походженням. Сам рід походив з ногайських татар. Кейкуатов Микола Іванович(1806 - 1847) поручик, відрізнявся деспотизмом і довів двох перших жінок до смерті, а його третя жінка, Катерина Федорівна, відома по портрету, написаному Т. Г.Шевченком 4 квітня 1847 (перед самим арештом поета), як вважають дослідники творчості кобзаря, саме вона стала героїнею написаною їм в заслання повісті «Княгиня». Крім того збереглися два малюнки олівцем дітей Куйкуатова.

Троїцька церква в селі Бігач.Троїцька церква в селі Бігач.

До цього часу збереглися перекази В. Ф. Демича (його дядько проводив землемірні роботи в маєтку). Згідно них поет був одягнений погано, можна сказати не дбало, бідні пожитки його вміщувались в старому чемодані. Але за те ця чудова людина мала інші багатства – розум і велику любов до трудового народу.

Що вечора, після денних робіт навколо поета збиралися усі хто служив у князівській економії. Т. Г. Шевченко щось читав або розповідав і до того ж так цікаво що всі слухали з великою увагою. Іноді розповіді поета, на вигляд серйозного, відзначались таким живим гумором, що слухачі животи надривали зі сміху.

Пам'ятний знак на честь перебування Т. Г. Шевченка в БігачіПам'ятний знак на честь перебування Т. Г. Шевченка в Бігачі

Опинившись в Орській фортеці в засланні, Т. Г. Шевченко згадував про Бігач в листах до Лизогуба. Останнім з князівської династії Бігачем володів Михайло Кейкуатов. Але коли наблизилися революційні хмари і розпочалися селянські заворушення, князь із сім’єю виїхав до Франції. Разом з ним покинула село і молода кухарка Ганна Сікач. У Бігачі і понині живуть її родичі, котрі, на жаль, про її подальшу долю нічого не знають.

Приміром, ще з давнини бігачани передавали з покоління в покоління легенду про те, що нібито в урочищі Мокричі сільський пан, виїжджаючи за кордон, закопав золоту карету. Який саме пан – забулося.

Управителем економії був німець Івальтман.

Під час революційних подій 1905 року маєток був зруйнований. Під час судового процесу над учасниками панського погрому у маєтку був присутній письменник Михайло Коцюбинський. Вирок до цього часу зберігається в музеї М. М. Коцюбинського.

Знаходилися місцеві ентузіасти, які перекопали ледь не все урочище, але карети не знайшли. У роки Другої світової війни, коли німці вступили в Бігач, їм теж стало відомо про ту карету. Вони і міношукачами користувалися, шукаючи золото, і підривали урочище, а результату – нуль. Уже в 60-х роках минулого століття у Мокричах з’явилися торф’яні та піщані кар’єри. Мабуть, були надії на виявлення золотої карети. Та все марно.

Троїцька церква 1831 рік.Троїцька церква 1831 рік.

Крім того об’єктами туризму у Бігачі є і Троїцька церква. Троїцька церква 1831 року, є кам’яною будівлею і побудована в стилі класицизму, або так званого «Ампір». Для ампіру характерним було звернення до мистецьких традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, Церква сполучалась відкритою галереєю з дзвіницею, яка не збереглася. Можливо в цій церкві молився і сповідувався Тарас Шевченко. За часів Радянської влади використовувалась як склад з мінеральними добривами. Нині перебуває в аварійному стані.

Кiлькiсть переглядiв: 1057