З історії Миколаївки

Село Миколаївка знаходиться в 50 км на північний захід від м. Чернігова і 51 км на північний схід від м. Мени, на правому березі р. Десна, в 19 км від залізничної станції Дроздівка Південно-західної залізниці.

На південь від села тягнуться заливні луки на яких багато озер: Тажин, Лозивець, Чаповате, Кривуша, Чернече, Прозоровське, Поріцьке та інші. Неподалік села знаходиться Стариця річки Десни, яка в сиву давнину протікала біля самого села. На території Миколаївської сільради, поблизу села Гребля, є великі родовища торфу. На північний схід від села тягнеться сосновий і мішаний ліс з великою кількістю представників флори і фауни.

У кінці ХVІІ (1690 р.) селяни-кріпаки, втікаючи від поміщика з Дону (прізвище Донець) поселилися на правому березі Десни і заснували тут поселення Дурні. На початку ХVІІІ ст. в селі було 24 двори, у 1858 р. – 80 дворів, 1897 р. – 162 двори і 1101 чоловік населення. За адміністративно-територіальним поділом село відновилось до Березнянської волості Чернігівського повіту. Втікачі не довго залишалися вільними і були приписані до Домницького монастиря, ставши казенними селянами.

Домницький храм і монастир при ньому були побудовані ще до виникнення села в середині ХVІІ ст. на кошти І. Мазепи в урочищі Домниця. І. Мазепа забезпечив монастир утриманням, купив для нього навколишні землі і млини. У ХVІІІ ст. за указом імператриці Катерини Домницький монастир був причилений до 3-го класу і прийшов у повний занепад в якому перебував аж до поч. ХІХ ст. доки ним не зацікавився генеральний суддя Безбородько.

Подружжя Безбородько, після відновлення монастиря, зробили йому неймовірний подарунок – срібну, визолочену і прикрашену дорогоцінним камінням (1738 шт.) ризу.

Домницький монастир був одним із великих поміщицьких землевласників (мав близько 2 тис. га землі).

Селяни по 2-3 дні на тиждень працювали на монастир – сіяли, доглядали худобу, а також віддавали 1/10 прибутків кожного року.

Значна частина навколишніх земель, близько 800 га, належала царському генералу у відставці Дурневу. Можливо і назва села пішла від прізвища генерала. Селяни, вважаючи назву села для себе образливою, звернулися до царя Миколи ІІ аби селу дали іншу назву. Через деякий час указом царя село Дурні було перейменовано на село Миколаївка.

Хутір Гребля розташований на південний захід від с. Миколаївка в 6 км. Виник він приблизно в середині ХVІІІ ст. і називався хутір Рубанів. Назва хутора з'явилася з поселенням там царського полковника Рубана, який мав там землі, періодично приїжджав і жив тут з сім'єю влітку. На хуторі жив поміщик Шевель, який після реформи 1861 р. свою землю віддав в оренду селянам. Згодом назва хутора Рубанів забулася, а утвердилася назва, Гребля, оскільки в хуторі дійсно була збудована гребля.

Село Подин раніше було хутором, який знаходився в лісі, в 3-хкм на північ від с. Миколаївка. Хутір виник в середині ХVІІІ ст.. Першими жителями хутора були переселенці з селища. За прізвищем першого переселенця Поди і закріпилася назва хутора.

Село Мурівка засноване в кінці ХVІІІ ст.. Землю, де знаходиться село, купив перший переселенець Мурий Корній. Пізніше тут поселився Пимон Биковський, Бобичка.

Село Мощне: восени 1924 р. група незаможних селян селища Березна звернулася до селищної ради з проханням дозволити їм об'єднатися для спільного обробітку землі. Навесні 1925 р. була побудована перша хата переселенця Момота Олексія Сидоровича. До кінця року свої хати з Березного перевезли 6 братів Биховців, Прядко, Сіренко та ін. – всього 12 сімей. ТСОЗ проіснував до 1929 р. після чого увійшов до складу Миколаївського колгоспу «Червона Десна». Назва хутора Мошний походить від слова «мох», якого було дуже багато поблизу хутора. Згодом перша назва втратила своє значення і хутір стали іменувати «Мощний» від слова «міцний».

У селі Миколаївка була лише одна двокласна школа в якій навчалося 20-25 учнів. Частина селян, не маючи змоги прогодувати свої сім’ї, з осені до весни йшли на заробітки, ставали сезонними робітниками на підприємствах у містах. Окремі сім’ї через безземелля переселилися в Приамурську область, в Томськ. В селі не було медичного обслуговування та закладів культури.

Під час революції 1905-1907 рр. селяни відібрали у поміщиків худобу і частину інвентаря, але, коли почалася розправа царських властей з учасниками революції, худоба і реманент були повернуті поміщицьким економіям.

У 1919 р. в селі була створена земельна комісія, яка приступила до поділу поміщицьких земель між населенням. Поміщицькі економії були ліквідовані.

У роки Української революції, коли денікінські війська підійшли до р. Десни і зайняли село Ковчин, жителі с. миколаївка прийняли активну участь у боях з денікінцями. Разом з регулярними частинами Червоної армії вони тримали оборону на р. Десні, не даючи Денікіну переправитися на її правий берег. Особливо відзначилися у цій боротьбі жителі с. Миколаївка: Дудко Юхим Прокопович, Середа Петро Євстратович, який згодом став командиром. З настанням морозів наші війська переправилися через р. Десна і пішли в наступ. До лав Червоної армії приєдналися Донець Корній Григорович, Бурий Григорій Єпатович, Шульга Євдоким Григорович, Баклажко Степан Аврамович, Новик Федір Трохимович, Шелег Дмитро Омелянович. Останні два загинули на фронті. Ініціаторами і організаторами органів Радянської влади були Баклаєко Степан Аврамович, Шелег Єфрем Михайлович, Битний Павло Петрович. Першим головою сільської ради став Середа Петро Євстратович, а потім Дупло Петро Кирилович.

Після війни була відкрита семирічна школа, з'явився фельдшерсько-акушерський пункт. Два рази на тиждень проводилися кіносеанси.

У 1930 році почалася колективізація. На території Миколаївської сільської ради було створено два колгоспи: «Червона Десна» (с. Миколаївка) і «1Травня» (с. Гребля). До колгоспів надійшли сільськогосподарські машини, міндобрива, автотранспорт. Кожний колгоспник, який систематично працював в середньому за рік заробляв близько 7-8 тис. крб..

На початку Другій світовій війні на фронт пішло 273 жителі. Решта жителів брали активну участь у спорудженні лінії оборони села. Під час окупації з вересня 1941 р. по вересень 1943. німці часто грабували селян, близько 30 чоловік було забрано в полон. У 1942 році окупанти розстріляли одного з ініціаторів організації колгоспу, члена КПРС Баклажко Степана Аврамовича, активіста Соляника Тихона Степановича, учителя Пилипенка Федора Івановича, який мав зв'язок з партизанами та активіста Саєнка Оксентія Володимировича. В 1941 р. окупанти вчинили жорстоку розправу над дітьми спеціалізованого дитячого будинку в селищі Домниця, де колись був монастир. 45 дітей було розстріляно, а частина була закопана в яму живими.

З числа учасників боїв на фронтах особливо відзначилися Андрієнко Григорій Олександрович та Шелег Микола Єфремович. 48 учасників нагороджені орденами і медалями СРСР.

Після звільнення села (21 вересня 1943 р.), не дивлячись на особливо важкі умови, населення прагнуло якомога швидше підняти і покращити сільське господарство. Особливо відзначилися жінки. Часто доводилося обробляти землю коровами.

203 жителя с. Миколаївка так і не повернулося з фронту.

Після закінчення війни в селі було збудовано електростанцію на 35 кВт, радіовузол, лісопилку, млин, який працював на електроенергії. Була збудована 21 виробнича споруда (майстерня по ремонту тракторів і столярна майстерня, 6 свинокомплексів, 5 корівників, кукурудзосховище, молокопереробні пункти, 5 шкільних будинків, 3 фельдшерсько-акушерські пункти. Для колгоспників було збудовано 178 будинків.

До послуг населення були представлені клуб, 2 бібліотеки з книговим фондом в 5086 книг. У восьмирічній школі навчалося 232 учні, працювало 18 вчителів. Нового розмаху набирає художня самодіяльність. На початку ХХ ст. в селі не було жодного велосипеда, а в кінці 60-х років ХХ ст. населення вже мало 22 мотоцикли, 216 велосипедів, 15 радіоприймачів та 2 телевізори.

У колишньому Домницькому монастирі був створений госпіталь для ветеранів ВВ війни.

На 1963 р. в колгоспі було 11 тракторів, 4 зернові і 3 силосні комбайни, 10 автомашин та інші с/г машини. Колгосп був забезпечений спеціалістами, зокрема агрономами, зоотехніками, ветеринарними працівниками, механізаторами. Герої праці тракторист Пустовойт Григорій Васильович, доярка Ющенко Тетяна Павлівна.

У селі працювали самодіяльні громадські організації трудящих: народна дружина, товариські суди, жіноча рада, товариство по охороні природи, лавочці комісії, добровільна пожежна дружина.

Кiлькiсть переглядiв: 1263