Дещо про Адама Киселя, українського магната, Київського воєводи, який володів Меною з 1618 по 1654 роки

Адам КисільАдам Кисіль

Генеалогічне дерево родини Киселів.

Адам Кисіль та його предки вели свій рід від Київського воєводи Светольда. Згідно з легендою, прізвисько Кисіль Светольд отримав близько 1054 року від князя Київського.

Історія розповідає так. Коли печеніги підійшли до Києва, то не змогли взяти його штурмом. Так вперто і мужньо захищав його вірний воєвода Светольд. Побачивши, що захопити місто без облоги неможливо, ворог вирішив жителів міста заморити голодом. Для цього заступив всі дороги, звідки міг надходити провіант. Воєвода Светольд зрозумів наміри печенігів. Він звелів вирити дві ями, наповнити одну борошном, а другу – водою і заквасити тісто. Коли напекли з нього хліба, він наказав кидати його у ворожий табір. Печеніги побачили, що не можуть перемогти киян ні силою, ні голодом і відступили від міста. За таку кмітливість воєводі Светольду князь Володимир подарував герб і дав прізвисько Кисіль, від квашення хліба. Першим з роду Киселів в історичних документах згадується Олександр Кисіль, який бився у військах польського короля Ягайла на війні проти Великого князя Литовського Свидригайла в 40-х роках 15 ст.Одружений Олександр був з дівчиною Немиричівною, дочкою князя Четвертинського. За військові заслуги цього Киселя сину його микиті король дарував на Волині маєтності в селах Низкиничі і Дорогиничі. Внук цього Киселя – Тихон, волинський землянин, був королівським дворянином при дворі Сигізмунда і доводився прадідом Адаму Киселю. Він тривалий час був суддею при Володимирському замку і брав участь у війнах з Московією, де й загинув. Дід Адама Киселя, Гнівуш, мав трьох синів – Григорія, Павла та Гавриїла. Павло та Гавриїл були вбиті в прусській експедиції. Третій син, Григорій, займав посаду помічника судді у Володимирі. Замолоду брав участь у московських війнах. При королі Стефані Баторії він служив польним секретарем(секретар військового штабу), був тяжко поранений і потім жив на батьківщині, користуючись авторитетом і повагою. Це видно тому. Що його запросив відомий князь Андрій Курбський, який жив у місті Ковелі, засвідчити духовний заповіт. На останньому він записався так: «Григорій КисільНизкиницький» - про що згадується в документах 1588 р.

З 1593 по 1613 рік перебував на виборній посаді Володимирського земського підсудка. Одружений був з Феодорою Іваницькою. За документами цей Кисіль володів тільки селом Низкиничі. Григорій Гнівушевич мав двох синів – Адама та Миколу. Рік народження Адама Киселя точно невідомий. Зважаючи на те, що в написі на надгробному пам’ятнику Киселя сказано, що він помер 3 травня 1653 році, в 53 роки від роду (за свідченням його жінки Анастасії, яка робила надгробок), можна зробити висновок, що він народився в 1599 році, або на початку 1600 року.

Максаківський монастир.

Другим монастирем, заснованим на українських землях Адамом Киселем, був Максаківський, що постав 1642 р. біля м. Трубчевська. Згідно з Поляновським договором, Трубчевськ повинен був відійти Московській державі. Дізнавшись про це, ченці місцевого монастиря, не бажаючи переходити під владу Московського патріарха, заявили про свій намір залишитися в кордонах Речі Посполитої і клопоталися про надання їм земельної ділянки для заснування нового монастиря.

Адам Кисіль запропонував їм осісти в його Макошинському маєтку поблизу річки Десни. Ченці погодилися. Для вирішення цього питання Адам Кисіль виклопотав у короля Владислава IV грамоту про заснування в цій місцевості православного монастиря. Після цього видав від свого імені монастирю грамоту від 10 жовтня 1648 року, яка засвідчувала, що його маєток Максаки переходить у власність монахів. Він виділив також необхідні кошти під будівництво церкви і монастирських будівель. У своєму духовному заповіті, складеному в містечку Мень Сосницького повіту Чернігівського воєводства, Адам Кисіль записав на монастир села Ховми, Красний Став, Ядути, Браче і Високе.

В роки Визвольної війни українського народу проти Польщі гетьман Б. Хмельницький не раз своїми універсалами підтверджував права монастиря, інші українські гетьмани – Брюховецький, Скоропадський, Мазепа – також виявили до нього прихильність, надаючи у власність монастиря нові маєтки.

Однак після реорганізації (секуляризації) монастирів з 1786 по 1803 рік у ньому розміщувалася лікарня для психічно хворих. З 1823 р. монастир стає жіночим і на кінець XVIII – XIX ст.. культурне значення Максаківського монастиря постійно зростає. В його стінах зосереджуються великі цінності серед яких – численні рукописи та друковані книги. Лише у 1910 р. до Чернігівського архіву звідси було передано 59 рукописів та 2 гравюри.

Однак особливий інтерес викликають споруди монастиря, який уже в середині XVIII ст. перетворився на значний архітектурний комплекс. При монастиреві було дві муровані церкви, великий кам’яний корпус для братії, дерев’яні покої ігумена та інші споруди. Монастир оточував добротний оборонний мур. Життя у Максаківському монастирі тривало до 1930 р., поки внаслідок «культурної революції» в полум’ї боротьби з пережитками минулого не було знищено все, що збиралося століттями. З монастирської бібліотеки вивезли кілька возів книг «на поруб», тобто – у вогонь. Монастирські будівлі розібрали на цеглу, з якої звели деякі адміністративні будівлі у райцентрі. На сьогодні монастир – ще не реабілітований, на його території розміщено було літній табір для телят та курник. Після занепаду колгоспів його територія стоїть пусткою. У центрі подвір’я прослідковуються залишки колись величних стін собору та видно одиноку дзвіницю та одинокою майже повністю одинокою будівлею колишніх келій. Всі ці залишки історії потихеньку розтягуються людьми. Однак те що лишилося від нього не може не зачарувати кожного, кому довелося побувати на руїнах Максаківського монастиря.

В угоду засновнику Максаківського монастиря українському магнату, Київському воєводі Адаму Киселю було написано портрет для монастиря, що зображав воєводу у повний зріст. При введенні в Україні 1786 р. штатів для духовенства цей монастир був на деякий час закритий, і лише у 1803 р. Указом імператора Олександра I переданий стародубським монахам. Нові ченці монастиря відреставрували портрет, і в медальйонах по його краях розмістили написи про історію монастиря та самого портрета.

Довгий час цей портрет зберігався в фондах Чернігівського історичного музею ім.. В. Тарновського. На превеликий жаль, у полум’ї Другої Світової війни загинула вся художня колекція музею, в тому числі й оригінал портрета Адама Киселя. Однак історики та краєзнавці мають змогу ознайомитися з його фотокопією.

Молодший науковий співробітник

Андрієнко Ігор Леонідович.

Кiлькiсть переглядiв: 3181