Боротьба з кримінальним бандитизмом 1919 – 1925рр на Менщині

Взагалі бандитизм як явище почав зароджуватись ще у 1917 році. Причин появи його можна назвати декілька: по-перше, невдачі російської армії у першій світовій війні, по-друге, як наслідок послаблення влади на місцях через відсутність кваліфікованих поліцейських кадрів, по-третє, наплив озброєних дезертирів з фронту, які вже не бажали займатися с/г, і прагнули швидкої наживи. Розвитку бандитизму сприяла і соціально-економічне становище регіону, а саме повоєнна розруха, масове безробіття робітників, політика воєнного комунізму і продрозверстки. Соціальний склад учасників бандитських формувань був досить неоднорідний. В переважній більшості це були колишні селяни, чи солдати-дезертири, які за чотири роки війни вже не бажали повертатися до колишніх занять. Робітників серед злочинців була незначною, так як в районі майже не було заводів (крім гуральні та млина). Зустрічалися і колишні міліціонери та заможні селяни, які були вороже налаштовані проти нової влади.

З приходом більшовиків на нашій території діяли загони, що носили імена своїх ватажків або їх псевдонімів: Ващенка, Гаркуші, Несукая-Сапона, Галаки, і т.д. Вони нападали на села, міста, потяги і пароплави, грабували подорожуючих, вбивали прибічників радянської влади, голів сільрад, та тих, хто співчував до нової влади.

Боротися з бандитами було складно, так як останні використовували добру мобільність, знання місцевості, підтримку місцевого населення. Всі ці фактори в поєднанні з частковою непрофесійністю міліції дозволяли бандам діяти і залишатися не пійманими.

Для боротьби з даним явищем використовувалися загони міліції (РСМ), регулярні частини 12-ї армії(РСЧА), державне політичне управління (ДПУ), та добровольці. Допомагали спеціальні політ групи, що займалися агітаційною роботою як серед селян, так і серед самих бандитів.

Якщо поглянути на період 1919 – 1925рр., то розмах бандитизму можна поділити на два етапи: перший, 1919 – серпень 1921, другий серпень 1921- до кінця 1925р. Перший характеризується політичним і антисемітським присмаком (Галака, Махно). Другий етап характеризується опором більшовицькій владі, що пов'язаний з початком голоду та епідемією тифу. Крім того спостерігались і сезонні підйоми, що пояснювались сприятливими кліматичними умовами та наявністю природного захисту (ліси, болота), це як правило травень – жовтень . На відміну від інших регіонів України на Менщині контрреволюційної агітації майже не велось, проте кримінальний розмах аж ніяк не поступався іншим регіонам.

Для прикладу можна навести ряд фактів які стосуються розмаху бандитизму як явища. Так у 1920 р. за повідомленням газети «Селянська правда» на півдні Чернігівської губернії діяла банда «Не журись», яка займалась грабежами пасажирів залізниці по колії між станціями Крути – Прилуки (нині такої лінії не існує). Справа в тому, що потяг ходив тільки двічі на тиждень, і щоб довго не чекати люди ходили пішки, чим і користувалися грабіжники. Випадки таких грабежів спостерігались і на нашій Лібаво – Роменській залізниці. Справжнім «малинником» для таких дій було урочище «Остреч» та територія за макошинським залізничним мостом. Банда проіснувала недовго і у травні 1920р. була спіймана ніжинською РСМ. Радянська влада боротьбу з бандитизмом прирівнювала до рівня боротьби з білогвардійськими силами. Про це свідчить постанова Ради Народних Комісарів від 29 січня 1921р.. Пропонувалось на базі комнезамів створити загони для боротьби, жорстоко карати будь-які зловживання як серед агентів, так і серед міліції. Пропонувалось посилити охорону складів зі зброєю, активізувати агентурну роботу серед населення.

У 1922р.бандитизм дещо послабився, це пояснювалося посиленням роботи міліції та підвищення рівня життя населення через введення Непу. Для боротьби з даним явищем великого значення набуває співпраця органів внутрішніх справ (ОВС) з сусідніми губерніями. Згідно наказу РНК від 5 жовтня 1924р. губернським відділам міліції слід було налагодити найтісніші зв’язки з сусідніми відділами ОВС. 1924 рік характеризується новим витком бандитизму. Показною є діяльність групи Несукая – Сапона, що з’явилась наприкінці 1923р. і діяла спочатку в 15-ти кілометровому радіусі від міста Мена. Очолював угруповання Несукай, поруч з ним діяли четверо його родичів, жителі села Баба (Жовтневе) та міста Мена. Впродовж весни 1924р. вони займалися грабежами на території сучасного Менського району. Популярними місцями грабежів була територія від Слобідки і вдовж Десни. Справжнім притулком для бандитів були урочища Комарет, Короськи, Столинська дача та інші. Влітку географія розширюється, напади і пограбування перекидаються і на Борзнянський повіт. Крім грабежів вони вбивали і голів сільрад, так було в Максаках і Бондарівці. Випадки грабежів на автотрасі Чернігів – Грем’яч спостерігались навколо села Волосківці та в урочищі «Братова» що на сході району. 15 – 20 серпня 1924р. в результаті дій Борзнянської міліції були знищені банди Гаркуші, Несукая – Сапона, та інших нечисленних груп що тероризували населення нашого району.

1925р. був періодом остаточної перемоги над залишками кримінальних банд. Успіх РРСМ можна пояснити як наслідок реорганізацій і регулярних чисток серед особового складу.

Бандитизм як явище на меншині на 1925 рік майже перестає існувати. Звичайно випадки бандитських нальотів спостерігалися і пізніше, проте вони вже не носили такого масового характеру як у вище названий період. Міліція поповнюється кваліфікованими кадрами, підвищується авторитет Рад. влади, а бандитизм втрачає підтримку серед рядового населення. Явище бандитизму пройшло ряд етапів від анархічних і націоналістичних виступів до звичайних кримінальних виступів. Але в загальній більшості воно носило все ж розбійно-грабіжницький характер.

Кiлькiсть переглядiв: 237