Де знаходилося літописне місто Хоробор

Вивчаючи свій рідний край, зокрема його історію, часто доводиться проникати в глибину віків, раз у раз натикаючись на загадки, розгадати які коштує чималих зусиль.

Однією з таких загадок в історії нашого краю є питання про те, де знаходилося старовинне місто Хоробор, яке згадується в літописах ще в середині XII ст., а певно й існувало раніше.

Щодо місцезнаходження Хоробора у багатьох істориків виникали різні припущення. Так, зокрема, автор «Историко-статистического описания Черниговской епархии» Філарет Гумілевський в 6-й книзі своєї праці (стр. 199 – 200) ототожнює Хоробор з Хоробичами на Городнянщині.

Більшість же істориків схильні були гадати, що Хоробор - це сучасне місто Короп. Особливо широко про це говорить О. Лазаревський в своїй праці «Описание старой Малороссии. Полк Нежинский» (стр. 310 – 312). Такої думки дотримувалися і історики Д. Багалій та М. Любавський. Історик П. Голубовський твердить, що Хоробор знаходився на місці Мени.

Цікаві наведено дані у праці колишнього директора Сосницького історико-краєзнавчого музею Ю. С. Виноградського « Сосниця та її околиці» (у збірнику «Чернігів і північне Лівобережжя», К., 1927). Він має повні підстави твердити, що Хоробор – придеснянське місто, що його назву затримує нині невеличкий рівчак біля Десни, що на місці Хоробора виникло сучасне село Макошине. Однак, з думками Ю. С. Виноградського про походження Хоробора погодитися не можна.

Вперше в літописі Хоробор згадується в 1153 р.:

«Святослав Ольгович князь Новгород-Сіверський скупися сошлись с Изяславом Давидовичем князем Черниговским у Хоробря и утвердишася яко же за один муж быти и целовавше межи собою крест.»

Зустріч між князями могла відбутись десь на межі, на кордоні їхніх володінь.

Філарет Гумілевський цього не відкидає, але зробити Хоробичі пограничним пунктом цих двох князівств – значить, робити велику натяжку.

У Лазаревського є лише натяк про те, що Хоробор згадується вперше в 1153 р.

Ширше говорити про це Лазаревському було не можна. Тоді потрібно було б Короп зробити прикордонним пунктом!

Зате він використовує літописну згадку 1158 р. :

«Княгиня же супруга Изяслава Давидовича бежа… Переяславлю, и остуда єха на Городок, та на Глебль, та на Хоробор, та на Ропеск».

До речі, Лазаревський дотримується думки багатьох істориків, що стародавній Глебль – це Красний Колядин на Конотопщині, зокрема Арцибашева, Філарета Гумілевського, який в згаданій праці (кн.. 6, 387), описуючи Красний Колядин - Глебль».

Якщо вважати Хоробор проміжним пунктом, то за О. Лазаревським він буде ближче до Глебля, а за Ф. Гумілевським - до Ропська.

В 1234 р., під час війни чернігівського князя з князем київським, на допомогу київському князеві прийшов Данило Галицький, який, як про це пишеться в літописі, «поидоша, пленячи землю, поимаша грады многи по Десне туже взяша Хоробор, и Сосницю, и Сновск, иныи грады многии, и придоша же поять Чернигову». Отже, Хоробор – на Десні.

Загальновідомим є факт, що стародавній Сновськ – сучасне село Седнів. Ще історик Шафонський у XVIII ст. писав, що це село давно «Сновейск городъ» звалося.

В родословній князів Глінських зберігся переказ про невдалий похід великого князя литовського проти татар в 1399 р. Військо Вітовта було розбите на р. Ворсклі і заблудилося в степах. І лише завдяки кмітливості воєводи Івана Глінського було виведене з степів і врятоване від цілковитого розгрому. За це Вітовт дав у вотчину Глінському землі по Десні.

«И княж Иванови вожи привели в. кн. Витовта к литовской Украине, к городу его Хороблю да к волостем: к Макошину, да к Сохачеву, да к Верху, да к Оболоню. Князь же великий Витовт тот город Хоробор и волости те дал в вотчину князю Ивану Глинскому («Временник Московского общества истории и древностей», Х, 195).

Ю. С. Виноградський цілком доречно зауважує, що «в переказі з родоводу Глинських… дещо, певно, поплутано». Виноградський припускає думку, що згадки про володіння Хоробором довго зберігалися в роду Глінських, і щоб пояснити, що то був за Хоробор, додано було в процесі переходу переказу із покоління в покоління ще й Макошин – волость Макошин, - як більш знайому назву. Але Ю. С. Виноградський не вказує на закономірний зв’язок Макошина з Хоробором, встановлений самою історією, про що мова буде нижче.

Однак, в цьому переказі є дуже цінні дані: по-перше, встановлюється факт, що Івану Глинському дано було володіння по Десні в одному напрямку – починаючи від Оболоння, по-друге, Хоробор вважався чималим містом, раз в переказі є центром волості, що включала до свого складу ряд населених пунктів, розміщених на значній території.

О. Лазаревський також використовує цей переказ, щоб підтвердити свою думку про походження Коропа. Звичайно, це можна робити на тій підставі, що Оболоння знаходиться у безпосередній близькості до Коропа. У Філарета Гумілевського цей документ не згадується зовсім: адже він повністю б заперечував його вказівку про Хоробор – Хоробричі.

Але слід пам’ятати, що переказ – не історичний документ, який базується на фактах. Говорячи ж мовою фактів, слід звернутися до такого дуже важливого історичного джерела, як «Опись границ Черниговских», яка відноситься приблизно до 1523 р.

В ньому ми довідуємось про ряд населених пунктів по Десні:

«Село Колчов уверхъ по Диснъ, домов 20, держал Сулдетов. Блистовичи село городовое по верхъ Дистны, домов 30 было. Ушно село у верху Дисны, подворей 15 было, то архимандриче. Хоробор село у верху Дисны, держал Глинский, домов сто было… Домыслин село Черниговъское домов 40. Волынчно село черниговское, граница з Новым Городком, домов 4. Козлиничи село Черниговское, бояръщина, домов 10. Сосница черниговское, граница черниговская, рубеж з Новым Городком, домов 30, а церкви 2». («Докум. Моск. Арх. М. Ю.», т. I, М., 1897, ст.. 63 - 64).

Цінним в цьому документі, по-перше, являється те, що села Блистова, Ушня, Хоробор згадуються поруч як такі, що знаходяться близько, в одному напрямку – «у верху Дисны». Про близькість Ушні і Блистови нема жодного сумніву, а Хоробор, отже, десь був теж недалеко, по сусідству. Інші села, які згадуються тут, розміщені теж у певній послідовності.

Дізнаємось ми частково, що Хоробор був значним населеним пунктом: в ньому було 100 будинків, в той час як в Сосниці – 30, а в Волинці – лише 4. На початку XVI ст. Хоробор уже належав Глінським - тут є деякий зв’язок з переказом про події 1399 р. Але найбільш цінним є вказівка, що Волинка і Сосниця – прикордонні населені пункти.

Згадаємо тепер літописне свідчення 1153 р. Якщо мирний договір між чернігівським і новгород-сіверським князями був заключний «у Хоробря», в межах їхніх володінь, то десь між Хоробором і Сосницею.

А чи не наштовхує на міркування, що це дійсно так, існування за селом Жовтневим (Покровським) урочища, яке зветься Братаниця (Братова)?

Назви ж інших урочищ, розташованих у безпосередній близькості від колишнього кордону князівств дають змогу завершити розгляд питання про те, де знаходився Хоробор.

Під селом Слобідкою починається невеликий рівчак, який переривається болотом. У верхній своїй частині він має назву Криниця. Біля самого Макошина, недалеко від судоверфі, він впадає в затоку Десни, яка зветься Лиман. Тут вже цей рівчак має назву Хоробор (Хоробер). Поруч в саме село Макошин входить другий рівчак, який зовсім пересихає, під назвою Бобрик.

Коли їхати з Макошина на Слобідку, обов’язково доводиться звернути увагу на кручу, яка тягнеться понад болотом, що відділяє Слобідку від Макошина. Найвища ця круча біля самого села Слобідки. Ось це місце й зветься Городок. А городком місцеве населення завжди називає рештки поселення або укріплення (така ж назва урочища є і в с. Величківці, а саме урочище має деяку подібність до слобідського Городка).

На слобідському Городку можна знайти шматки глиняного посуду, дрібні уламки цегли. Ю. С. Виноградський приводить факти, що там дійсно було поселення, вказуючи, що на Городку знаходили шиферні прясельця, залізні і мідні кільця тощо, а також глиняні статуетки. У роботі Виноградського є вказівки про перекази, в яких говорилось, що Городок – місце, де раніше був город, що колись давно знайдено було браму від воріт і т. д. Він пише, що Городок був «пригородом» Хоробора. Давній Хоробор у Ю. С. Виноградського – це сучасний Макошин, який виник на руїнах давнього міста.

Але саме зручне положення Городка, близькість його до кордону князівств, перекази і археологічні дані, зв’язок з місцями Хоробор і Братаниця дають підстави гадати, що урочище Городок є тим місцем, де знаходиться літописне місто Хоробор.

Що ж відомо в історії про Хоробор в пізніші часи? В дипломатичній переписці московського князівства з литовським Хоробор згадується в документах за роки 1503, 1549, 1554, 1570, 1584.

1584 р. – останній рік, коли згадується Хоробор.

На карті Гійома де-Боплана, яка була виготовлена в першій половині XVII ст., Хоробора вже нема, зате є на ній Макошин, є Сосниця, є й дрібніші населені пункти, наприклад Велике Устя.

В різних документах XVII – XVIII ст. згадується на макошинському полі «городище великое» - сліди великого міста давніх часів.

Отже, сукупність цих фактів свідчить про те, що вже в першій половині XVII ст. Хоробора не існувало. Певно, він був зруйнований під час боротьби з польською шляхтою.

О. Лазаревський виводячи назву Коропа від назви Хоробор, в той же час сам себе заперечує: він пише, що «о Коропе мы ничего не знаем до начала второй половины XVII в. Не упоминает о нем и опись 1654 г». Значить, можна зробити припущення, що Короп виник лише в XVII ст.

В районі угідь села Макошина є озеро Добротов або Добріть, якйого ще дехто називає з жителів села Макошина. Село Добротов є недалеко від Коропа (Кролевецького району Сумської області). Села з назвами Блистова і Осьмаки є не тільки в Менському районі, а й неподалеку – в Понорницькому районі.

Чим пояснити ось таке паралельне існування географічних назв?

Відомо з історії, що під час боротьби українського народу з польською шляхтою відбувався великий рух населення. Засновувались поселення на нових місцях, які зберігали старі назви.

Тепер стає очевидним, що переселення відбувалося з однієї місцевості – Блистови, Осьмаків, Добротова (Добріта), Хоробора в місця, мало доступні для ворогів.

Ще один факт дає підставу твердити, що Хоробор був саме біля сучасного Макошина – це назва озера Глинське як свідчення, що тут була вотчина князів Глинських, до якої входив і Хоробор. Від озера Глинського до Макошина – приблизно 10 км.

Дещо допомагає зробити деякі аналогічні висновки і щодо тотожності назви озера Добротов (Добріть).Адже в літописних джерелах назви с. Блистови – Блестовіт. Чи не за одним принципом створено ці назви [за допомогою суфікса – Бт (-ит): Блестовит - Добріт]?

Певно, що люди з території сучасного Менського району, рятуючись від польської шляхти, тікали в незаселені місця. Мсцевість на Коропщині і на Понорниччині була вкрита густими лісами і могла стати добрим притулком переселенцям – втікачам від польсько-шляхетського гніту.

Можливо, що й Хоробричі має таке саме походження, бо назва Хоробричі є родовою (збірною).

Пояснюючи походження назви Хоробор, Ю. С. Виноградський складає цю назву з двох слів: «гора» (вказуючи на урочище з цією назвою – кручу біля с. Ганнівки) і «бор», тобто бір, яким скрізь була вкрита місцевість.

Але ж слово Хоробор, - Хоробъръ, Храбъръ – означає хоробрий, мужній. Це давнє, слов’янське за походженням слово. Були у слов’ян і власні чоловічі імена Хоробор (Храбр). Відоме, наприклад, ім’я «чорноризця» (монаха) Храбра, який дав свідчення, що слов’яни ще до прийняття християнства мали свою писемність.

Знаючи про героїчну боротьбу наших предків з зовнішніми ворогами, можна гадати, що місту було дано таку назву за хоробрі вчинки його жителів. Знаючи про положення Хоробора, слід підкреслити, що це місто могло бути добрим оборонним пунктом.

Місто свою назву виправдало: воно зникло, було зруйноване, але назва лишилася, переживши місто на кілька століть.

Отже, зваживши всі факти, можна прийти до висновку, що Хоробор, літописне місто, згадуване в багатьох джерелах в XII – XVII ст.. , знаходилося на території нашого району.

Урочище Городок під Слобідкою – сліди значного міста (города), а невеличкий рівчак Хоробор утримує його назву.

Звичайно, це лише спроба вияснити місцезнаходження Хоробора. Для остаточного твердження про це потрібні ще факти з джерел історії та археології.


Зібрав рукописи В. Ф. Покотила молодший

науковий співробітник Андрієнко І. Л.

Кiлькiсть переглядiв: 342