Історія одного пам’ятника

Памятник на старій куковицькій дорозі.Памятник на старій куковицькій дорозі.

Останнім часом пожвавився інтерес до братської могили що на південній околиці Мени, вздовж так званої «старої куковицької» дороги. На сьогодні вона в досить занедбаному виді. Виникло багато запитань щодо кількості та дати подій тих далеких часів. Зараз встановити по хвилинні подій тих часів дуже складно як через різницю в свідченнях очевидців так і через плутанину в документах цього об’єкту культурної спадщини.

Офіційні документи до яких відносяться облікові картки та паспорт на пам’ятник свідчить наступне: Номер паспорту (оригінал зберігається у Відділі культури і туризму Менської РДА) – 1045, назва – «Братська могила активістів. 1942 рік». Згідно цього документа у лютому 1942 року німецькими окупантами було розстріляно 24 активісти з Менського району. Пам’ятник встановлений згідно рішення виконкому Менської ради депутатів на могилі встановлено цегляний поштукатурений обеліск висотою 1,6 м. разом з огорожею і бордюрами. На вершині східчастого пам’ятника встановлена червоно зірка. На обеліску встановлено меморіальний напис:«Вечная пам'ять жертвам фашизма 1941 – 1945». Пам’ятник виготовлений місцевими майстрами, ім’я авторів невідоме. Взятий на облік 17. 11. 1980 р. № 551. Фото об’єкту зберігається в музеї.

Мена. Пам'ятник жертвам фашизму. 1967 рік.Мена. Пам'ятник жертвам фашизму. 1967 рік.

Свідків тих подій яких на сьогодні зосталося зовсім небагато і по різному висвітлюють ті події. Але як кажуть істина десь по середині.

Так свідок тих подій житель вулиці Сергія Титаренка (м. Мена) Дорошенко Микола Костянтиновича стверджує, що розстріли відбулися в лютому – березні 1943 року. Він будучи дитиною запам’ятав що було багато снігу. Дорогу на Макошине почали розчищати кіньми за допомогою так званого металевого «утюга». Пізніше на Мену по цій дорозі поїхали дві вантажні та одна легкова (Опель). В машинах сиділи солдати в німецькій формі, але під час вивільнення машини із снігового замету розмовляли «нашою» мовою. Такі «зондеркоманди» вже провели розстріли в Макошині. Черга була жителів Мени та навколишніх сіл. Ще до приїзду карателів були підготовлені списки куди увійшли активісти, солдати які повернулися з полону, комуністи та деякі інші, в тому числі і члени їх сімей. Списки знаходились у бургомістра на прізвище Сінько (Сенько), останній перед війною працював вчителем німецької мови в середній школі ім. Леніна, нині ЗОШ I – III ступенів ім. Т. Г. Шевченка. Поліцаї, прізвища яких з етичних причин наводити не будемо, їздили на санях і звозили людей до поліції. Нині це приміщення ДАІ. Спочатку людей «накопичили» у підвалі а звідти повели на розстріл через місто на околицю. Охороняли цю колону зо три десятки поліцаїв. Напередодні яму викопали чоловіки яки направляли з міської біржі праці. За свідченням Миколи Костянтиновича, яма мала приблизний розмір 3x4,5 м., та завглибшки до двох метрів. На дно ями вели імпровізовані земляні східці. Багато серед розстріляних було жителів навколишніх сіл: Кукович, Данилівки, Загорівки (Пам'ять Леніна). Розстрілювали на дні ями по три чоловіки.

Далі яму закидали і не пускали рідних. За свідченням свідків могила ще довгий час рухалася під дією ще живих людських тіл.

Останніми жертвами, що поховані на цій могилі стали три червоноармійці. Таке свідчення ми отримали від жителя Мени, Салтана Миколи Яковича. За розповідями його матері Паши Федорівни Лиходід 1922 року народження 19 вересня 1943 року під час виконання сільськогосподарських робіт по підняттю та в’язанню у снопи льону під пильним оком поліцаїв. Управляючий Меною під час окупації був Ганс Трейда. Останній щодня об’їжджав і давав наряди на с\г роботи та контролював їх виконання. Крім того слідкував за роботою переробних підприємств с\г продукції. Не володіючи російською мовою їздив завжди з перекладачкою Зінаїдою Качук (до війни викладала німецьку мову). Того дня Ганс Трейда приїхав незвично рано і наказав одному з п’яти поліцаїв поїхати з ним, більше його ніхто не бачив, бо вже зі сторони Десни було чути гучну канонаду. Після обід безпечно їхали верхи чотири червоноармійці розвідники верхи на конях зі сторони Макошина. Вони помічені чотирма поліцаями які їх обстріляли. Під час перестрілки троє розвідників загинули, а четвертий повернув назад. Після перестрілки поліцаї зникли в невідомому напрямку. Дівчата що за цим спостерігали підручними засобами зробили заглиблення на похованні де раніше були розстріляні мирні жителі та поховали трьох вбитих вояків.

Коли підійшли основні війська Червоної армії до Мени, то один із офіцерів запитав у дівчат де знаходяться тіла трьох розвідників. Дівчата показали на місце поховання.

Деякий час на місці поховань стояв дерев’яний пам’ятник, пізніше встановили металевий з іменами трьох загиблих бійців і червоною зіркою зверху. У 1967 році тут встановлено цегляний. У наш час цегляний пам’ятник замінено на гранітний.

Щодо кількості розстріляних, то є дані в «Книзі скорботи України» по Менському районі. Було встановлено 1046 імен. З них 705 українців, 319 євреїв, 21 росіянин та 1 татарка. У 1941 році загинуло 310 чол., 1942 – 170 чол., 1943 – 510 чол. З цієї кількості 693 були розстріляні. Останнього мешканця району було розстріляно за чотири дні до вигнання нацистів, а саме 15 вересня 1943 року. Чорною датою для району стало 24 березня 1943 року коли було розстріляно близько 60 чоловік. Переважно жителі райцентру. Розстрілювали зазвичай цілими сім’ями, включаючи немовлят. Є припущення що це і є та дата коли були страчені жителі на «куковицькому шляху». Більшість євреїв розстріляли ще восени 1941 року (15. 10. 41 р. –97 чол.), 26. 12. 41р. – Мена, 21. 11. 41р. – Макошино, 06. 02. 43.р.- Жовтневе. 27. 02. 43.р. – Феськівка. 12. 03. 43 р. – Березна. 30. 12. 41 р. бли розстріляні жителі Кукович в Мені, така ж доля чекала жителів Блистови 20 грудня 1942 року. Отже ми маємо 4 дати: 30. 12. 41 р., 20. 12. 1942 р., 27.02. 43 р. та 24. 03. 43 р.. Сюди ми не включили дати розстрілів євреїв, хоч інколи проходили «змішанні» поховання.

Імена більшості розстріляних встановити вдалося а от з місцем розстрілів і поховання все складніше. Самих братських могил в Мені чотири, є свідчення і про одинокі захоронення на території сучасного парку ім.. Т. Г. Шевченка з боку вулиці Крилова. Щодо пам’ятника на «старій куковицькій дорозі» ситуація ще складніше через те, що ексгумації тіл тут не провели, тому будь які спроби назвати точне число є недоречним. Більшість імен загиблих людей нам уже відомо.

Менський районний краєзнавчий музей провів пошукову роботу і надалі збирає свідчення щодо масових розстрілів, і тому ставити крапку тут ще зарано.

Віталій Крутий

Кiлькiсть переглядiв: 256