Освіта на Менщині: церковно-парафіальна школа
Приміщення колишньої церковно-парафіальної школи, нині приміщення УПЦ КП
Ми розпочинаємо цикл публікацій які розкриють нам особливості розвитку шкільної освіти на території нашого району. Першою такою ланкою ми обираємо церковно-парафіальні чи для нас більш зручно церковно-приходські школи. Церковна школа хоча і не охоплювали єдиною ї обов’язковою освітою, але давалось реальне право вибору для бажаючих вчитися, для вільного розвитку особистості. Саме явище церковних шкіл виникає після шкільної реформи 1804 року. Згідно якої народні школи ділилися на три види: малі (два класи), середні (три класи) і головні (чотири класи). В малій школі дітей вчили читати, писати, основам граматики і арифметики священної історії і катехізису. В середній школі додатково вивчали Євангеліє, розширений катехізис, правопис, загальну історію і російську географію. У старшій школі додатково вивчали математичну географію, основи геометрії, механіки, фізики, суспільної архітектури і малювання. Саме православному відомству уряд і доручив справу народної освіти. Створювались різні програми, складалися положення та статути щодо удосконалення початкової освіти. Уряд вважав, що ці школи краще від інших
справлялися із завданням виховання молоді в дусі релігії, поваги до існуючого монархічного ладу і приватної власності. Адже через освітню діяльність православне духовенство широко впливало на формування релігійної свідомості своєї пастви. Внаслідок освітньої реформи 13 червня 1884 р., зокрема виходу «Правил про церковно-парафіяльні школи», школи грамоти остаточно перейшли під контроль Св. Синоду. А «Правила про школу грамотності», вироблені в раді училищ при Святійшому Синоді та Височайшому, затверджені 4 травня 1891 р., поклали кінець такої невизначеності щодо шкіл грамоти. Завдяки цим «Правилам» вони почали мати своє власне «обличчя» і стали дійсно надійною першою сходинкою для подальшої народної освіти (в Земських школах). Церковно-приходські (однокласні та двокласні) школи, стали основним типом початкової церковної школи. Такі школи, як освітній заклад, найбільш пристосовані до потреб більшості населення, доступні для всіх його класів. Згідно «Правил про церковно-парафіяльні школи» створювалися однокласні (2-річні) та двокласні (4-річні, з 1902 року — трирічні) церковно-парафіяльні школи. Найбільшого розвитку вони досягли в період правління Олександра ІІІ (1881-1894), коли духовенство знову переймаються освітою народу; збільшується кількість шкіл, поліпшується якість викладання. У однокласних школах вивчали закон Божий, церковний спів, письмо, арифметику, читання. У двокласних школах, крім цього, вивчалась історія. Навчання здійснювали в основному священики, часто їх підміняли дяки чи запрошували вчителів із так званих «шкіл грамоти», або земських шкіл. Керівництво церковно-парафіяльними школами в рамках єпархії здійснювала учбова рада, яка складалась з голови - архієрея, дев’яти постійних членів, єпархіального спостерігача та представника Міністерства народної освіти. Ще більшого значення духовному вихованню надавав і останній імператор Микола II який був дуже релігійною людиною. Значного удару в плані фінансування завдала Російсько – японська війна 1904 – 1905 років. Перша російська революція також не сприяла розвитку освіти. Викладання шкільного курсу проходило відповідно до шкільної програми, затвердженої єпархіальною училищною радою. У всіх школах навчальний час розпочинався із молитви. Особлива увага приділялась викладанню священної історії, історії церкви і географії. Велося викладання Закону Божого за книгою П. Смирнова, де учні засвоювали молитви, догмати православної релігії, обряди церкви, церковного служіння. У цілому, викладання церковнослов’янської грамоти за Ільїнським та Грушевським, Євангелії на слов’янській мові, Псалтирем та Часословом прищеплювало дітям необхідне розуміння церковної мови, давало можливість брати участь у богослужінні. Російську мову вивчали за такими підручниками як: «Буквар» за Добровольським, «книга для читання та письмових робіт» за Поповим (роки навчання 1-й і 2-й), «Солнышко», «Родина» за Родонежським. З арифметики були «методика та задачник» Гольдберга. Деякі з цих підручників зберігаються у фондах та експозиції Менського краєзнавчого музею. Багато уваги приділялось музиці. Усі церковно-приходські школи Менщини відкривались при приходах чи церквах. З карти Чернігівської єпархії за 1911 рік відомо що церковно-приходські школи існували в: Березному, Домниці, Степанівці, Бабі (Покровське), Величківці, Мені, Феськівці, Данилівці, Киселівці, Дурнях (Миколаївці), Синявці. Фінансування церковно-приходських шкіл ішло з різних джерел; значна частина поступала з коштів Державного казначейства у відповідності до кошторису Св. Синоду. Православне місіонерство, Приходське попечительство, волосні і сільські громади, багаті купці в книгу витрат свого бюджету включали ввідповідні суми грошей на утримання школи, не залишали поза своєю увагою потреби школи і приватні особи. Забезпечення шкільним приладдям і підручниками в церковно-приходській школі здійснювалось з книжкових складів Єпархіальної Училищної ради. Підручники та книжки надсилали безкоштовно. Існували цілі церковно-парафіяльні бібліотеки. Приймали до школи дітей обох статей у віці не молодше 8, а дівчаток не старше 11 років. За непослух дітей карали вербовими різками. Керівництво церковно-приходською школою полягало на священика, який мав вищу богословську освіту і не мав приходу. Учням церковно-приходської школи були надані певні права і переваги: під час проходження курсу в школі вони звільнялисяя від усіх повинностей, окрім військової. Закінчивши курс церковно-вчительської школи з відзнакою, одні отримували атестат, а інші – свідоцтво, яке давало право називатися вчителем або вчителькою початкового навчального училища. Атестат чи свідоцтво залежало від вмінь учня. З початком XX століття роль церковних шкіл поступово нівелюється через конкуренцію з Земськими училищами. Революція 1917 року остаточно знищила церковно-парафіяльні школи. Так згідно постанови Тимчасового уряду від 20 червня 1917 року майже всі школи були передані з під керівництва Св. Синоду до Міністерства народної освіти. Остаточно церковна школа була ліквідована після Жовтневого перевороту постановою Ради народних комісарів від 24 грудня 1917 року.
На сучасному етапі церковно-парафіяльні школи діють як недільні школи при Свято-Покровському храмі в Березному – 30 діток, Свято-Різдва Богородиці в Мені, є спроби відкрити школи і в інших населених пунктах.
Покровське. Вид на церкву та церковно-парафіальну школу
У селі Покровське збереглась єдина в районі будівля колишньої церковно-парафіяльної школи, зі значними перебудовами. Це приміщення де в свій час був дитячий садок, а нині Свято-Михайлівська церква Київського патріархату.
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
