У житті кажуть, завжди є місце
подвигу. Це довів своєю відвагою,
мужністю, сміливістю й героїзмом
наш земляк Петро Іванович Лишафай.
«Подвиг героя Петра Лишафая»
(До 75-ї річниці Перемоги у війні над нацизмом)
Біографія героя, або «хто він такий?» Петро Лишафай.
Петро Лишафай – колишній командир батальйону 98-го стрілецького полку 23-ї стрілецької дивізії 61-ї армії 1-го Білоруського фронту, майор.
Народився Петро Іванович 22 серпня 1913 року в містечку Березна (нині селище міського типу Менського району Чернігівської області) в родині селянина. Українець. Член ВКП (б) із вересня и1944 року. У 1927 році закінчив 5 класів. Працював інструктором райвідділу зв’язку в Березні.
У листопаді 1935 – го призваний до лав Червоної Армії. У 1939 році закінчив курси молодших лейтенантів. Служив командиром відділення в окремому батальйоні зв’язку та помічником командира взводу 20-го стрілецького полку 7-ї стрілецької дивізії Київського особливого військового округу. В 1939 році був відряджений до Осоавіахім, залишений у кадрах Червоної армії. У 1941 році закінчив курси «Постріл».
У боях Другої Світової війни - з червня 1941–го. Командував мінометною ротою на Південно-Західному фронті. Був поранений після госпіталю у квітні-жовтні 1942-го навчався на курсах командирів стрілецьких батальйонів при штабі Брянського фронту. В жовтні 1942 - січні 1944 року командував окремими штрафними ротами у 2-й танковій та 65-й загальн6овійськовій арміях на Центральному фронті. З січня 1944 року знаходився в розпорядженні Військової ради 61-й армії. З серпня 1944 року був командиром стрілецького батальйону на 1-му Білоруському фронті.
У ході Вісло-Одерської наступальної операції 13-14 січня 1945 року командир батальйону 89-го стрілецького полку майор Петро Лишафай організував прорив укріплення оборони противника на Магнушевському плацдармі в Польща, потім під час форсування річки Пилиці в районі населеного пункту Дембно в шести кілометрах на південний схід від міста Могельніца й захоплення цього села. Батальйон відбив ряд контратак противника, завдав йому значних втрат і забезпечив переправу на плацдарм головних сил полку.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені при форсуванні річки Пилиці й утриманні плацдарму на її західному березі, майорові Петру Лишафаю присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота зірка» (№5693).
Воїн-учасник Берлінської наступальної операції. Після закінчення війни продовжив службу в рядах Червоної Армії. З 1945 року служив у штабі Радянської військової адміністрації в Німеччині. З 1948 року Петро Іванович командував мотострілецьким батальйоном в Одеському військовому окрузі. З 1952 року він командир стрілецького полку на Курильських островах і на Сахаліні. З липня 1953 року служив в Управлінні військово-будівельних частин Південно-Уральського округу, брав участь у будівництві об’єктів плутонієвого комбінату «Маяк» у місті Челябінську 40 (нині місто Озерськ). З березня 1957 року підполковник Петро Лишафай у запасі.
Жив у Чернігові. Помер 4 березня 2004 року. Похований на Яцівському кладовищі.
Нагороджений орденами Леніна, Червоного прапора, Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної зірки, медалями.
У Чернігові, на будинку, де в остання роки жив герой, встановлено меморіальну дошку.
Подвиг героя. Яким він був?
Важкою водною перешкодою виявилася річка Пилиця для батальйону Петра Лишафая на шляху до Берліна. Біля її берегів горніли смуги води, а середина була вкрита льодом. Значить, при форсуванні треба і плисти, і повзти по льоду, тягнучи за собою засоби переправи. І все це- під ураганним вогнем нацистів.
І за річкою, як встановила розвідка, наших воїнів підстерігали три лінії потужних укріплень, суцільні смуги дотів і дзотів, дротяних загороджень та мінних полів. «Неприступним валом» охрестили нацисти цю оборону, що її ніколи не подолає Радянська армія.
«Міцний горішок» - так оцінив «вал» і командир дивізії коли становив перед батальйоном майора Лишафая бойове завдання.
Уночі батальйон із заздалегідь заготовленими підручними засобами добрався до річки. Ще раз перевіривши готовність підрозділів до штурму, майор Лишафай на світанку дав сигнал почати артпідготовку.
Першу смугу оборони противника на тому березі вкрив шквалом вогню. Протягом тридцяти хвилин снаряди здиблювали землю, нацистські споруди, нищили гітлерівських солдатів та офіцерів. Потім Петро Іванович переніс вогонь на другу смугу оборони ворога й негайно віддав наказ почати форсування річки.
Досвідчені та відважні бійці його батальйону діяли чітко, напористо, з дивовижною вправністю. За кілька хвилин були подолали лід і смуги води. І ось уже розкотисте «УРА» загриміло на ворожому березі. Бійці взяли штурмом першу лінію оборони й, рухаючись за вогневим валом, почали штурмували другу. Лишафай переніс свій спостережний пункт на правий берег. Водночас зв’язувався з командиром дивізії та доповідав, як ідуть справи та просив забезпечити свої фланги, а сам ішов у глиб оборони.
Після прориву третьої лінії Петро Лишафай наказав закріплюватись на зайнятих рубежах. І вчасно! З тилу ворога поспішали нацистські танки. Але батальйон устиг підготуватися до відбиття контратаки. Бій із танками тривав кілька годин. Втративши п’ять машин, гітлерівці були змушені відступити. У цей час річку пилицю форсували головні сили дивізії. Плацдарм був розширений по фронту і в глибину до сорока кілометрів.
У Менському краєзнавчому музеї ім. В. Ф. Покотила в залі бойової слави присвячений героям Радянського Союзу: Івану Осипенку, Івану Сапоненку та Петру Лишафаю. Більше матеріалів про відважного героя знаходиться в історико-краєзнавчому музеї ім. Верьовки в його рідному селі Березна.
Молодший науковий працівник
Менського краєзнавчого музею
ім. В. Ф. Покотила
Андрієнко І. Л.