Повернутися до звичайного режиму

Вчитель останнього російського імператора

Данилович Григорій ГригоровичДанилович Григорій Григорович

Продовжувач давнього роду


Наш земляк, уродженець Степанівки Волосківської волості Сосницького повіту Григорій Григорович Данилович походив із давнього дворянського роду. За даними Енциклопедичного словника за редакцією Брокгауза і Ефрона 1893 року, Даниловичі – польські, руські і галицькі шляхетські роди.

Григорій Григорович народився 17 листопада 1825 року у родинному маєтку в Степанівці. Свої землі Даниловичі отримали від Івана Скоропадського у 1709 році за бездоганну службу. Родина Даниловичів володіла 300 десятинами землі (приблизно 328 га). Їхня економія знаходилась на відстані півтора кілометра від села.

У 1833 році Григорій Григорович вступає до Олександрівського корпусу в Царському селі. Тут студенти вивчали словесність (російську, латинську, французьку, німецьку), основи Божого Закону, логіку, математичні, природничі, історичні, політичні і моральні науки, а також танці, спів, малювання, фехтування. Випускником цього корпусу був Олександр Пушкін.

Пізніше Григорій Данилович продовжував навчання у Полоцькому кадетському корпусі. А 1843 року він закінчує навчання у Дворянському полку і отримує чин офіцера лейб-гвардійського Литовського полку, що розміщувався у Варшаві.

З 1845 року Григорій Данилович був направлений до першої бригади гвардійської піхотної артилерії, а в кінці цього ж року призначений викладачем артилерії у Дворянський полк. У 1866 році йому було присвоєно звання генерал-майора, що було проміжним між полковником і генерал-лейтенантом і відносилося до найпершого генеральського звання.

Починаючи з кінця сорокових років дев’ятнадцятого століття і аж до своєї смерті Григорій Данилович займається педагогічною діяльністю у вищих закладах Санкт-Петербурга.

Вихователь царських нащадків

Григорій Данилович цікавився філософією і на той час «модною» наукою – психологією. Його педагогічні здібності були помічені, і в 1877 році Григорій Григорович отримує призначення на посаду вихователя дітей царя Олександра II – Миколи Олександровича і Георгія Олександровича. На методиці навчання Даниловича заснована сучасна викладацька методологія, що застосовується у військових училищах, інститутах та суворовських училищах.

Сім'я імператора Олександра IIIСім'я імператора Олександра III

У 1881 році, за три роки до смерті імператора, Григорій Данилович був призначений генерал-ад’ютантом імператорської величності, а у 1882 році йому присвоєно звання генерала від інфантерії. Цей чин давав змогу командувати військовим округом, керувати великими військовими з’єднаннями (корпусом) чи об’єднаннями (арміями, фронтом).

Благодіяння на батьківщині

Не забував Григорій Григорович і про рідну Степанівку, де саме за його сприяння і пожертвувань у 1902 році було збудовано земську школу. За проектом це мала бути велика (як на той час) двоповерхова цегляна будівля. В ній планувалося розміщувати класи, їдальню, кухню, гуртожиток для вчителів. Але внаслідок махінацій підрядчика на будівництві школа піднялася тільки на півтора поверхи.

У земських школах навчалися діти віком 8 – 12 років, навчання було безкоштовним. Школа складалась із двох класів по два комплекти учнів з двома вчителями, так звані двокомплектні школи. Дітей навчали елементарній грамоті, арифметиці, Закону Божому, церковнослов’янській мові, хоровому співу. Навчання велося народними вчителями, священнослужителями, обов’язково російською мовою.

Доля розпорядилася так, що Григорій Данилович тільки одного разу відвідав своє дітище – у 1905 році. Кращим учням вручив подарунки, поцікавився господарськими потребами навчального закладу і вчителів.

Відомо, що генерал асигнував 40 тис. рублів на побудову в селі лікарні і нової церкви, оскільки Троїцька церква 1767 року потребувала перебудови і не вміщала всіх прихожан. Але з початком революційних подій у Росії ці задуми не здійснилися.

Закінчення земного шляху

Помер Григорій Данилович 6 квітня 1906 року. Перед смертю він заповідав поховати його у рідній Степанівці, що і було зроблено. Із Санкт-Петербурга труну з його тілом привезли у село і поховали біля Троїцької церкви на родовому кладовищі у гранітному склепі.

У сімейному архіві колишнього директора Степанівської школи Андрія Степановича Терещенка зберігається унікальний документ – вирізка із журналу «Нива» за 1893 рік, де сказано, що ідеалом генерала був «…человек с добрым сердцем, с пытливым умом, подготовленный все­сторонне к предстоящей практической деятельности, крепкий нравственно и физически».

З приходом Радянської влади і безбожжя хрест над склепом був розбитий, металева огорожа демонтована, склеп і труна піддалися неодноразовим пограбуванням, обеліск біля могили Даниловича і його родини частково знищений.

Родинне гніздо з добротним будинком, господарськими будівлями і альтанкою було розібране для господарських потреб.

На сьогодні спадщиною Григорія Даниловича залишилася будівля колишньої земської школи, нині – Степанівський міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Саме на сучасному етапі все ж добудували другий поверх.

На території садиби Даниловичів ще залишаються старі липи, пірамідальні тополі, залишки озера. Родинний цвинтар частково відремонтований, хрест на гранітному постаменті за сприяння директора Степанівського МНВК Леоніда Шестаковського та місцевого крає­знавця Андрія Терещенка у 2012 році був відновлений. Поки що залишається відкритим питання встановлення металевої огорожі, аналогічної колишній.

За місцевою легендою, тут ще зберігаються скарби генерала Григорія Даниловича. Але жоден з шукачів за стільки літ їх так і не знайшов.

Кiлькiсть переглядiв: 684