Війна 1812 року і Менщина

XIX сторіччя, як для Менщини, так і для Чернігівщини, виявилось чи не найбільш спокійним за всю її історію. Жоден ворожий солдат не топтав наш край. Але як завжди це буває, світ не може жити без війни. Про одну з таких і піде мова далі. Україна як складова величезної Російської імперії несла важкий тягар закордонних походів та тяжких оборонних боїв. Першим таким випробуванням з початку сторіччя стали так звані Наполеонівські війни. Їх суть полягала в економічному та політичному переділі тогочасного світу. Імперія Бонапарта Наполеона та деякі інші країни з одного та Великобританія і Росія з іншого.

Трохи історії. Коаліція Пруссії, Росії, та Великобританії у 1806 – 1807 році проти Наполеона призвела зазнала майже повної поразки. 14 червня 1807 року при битві під прусським містечком Фрідланде (нині Калінінградська обл. РФ) армія Наполеона повністю розбила російську армію. Імператор Олександр I швидко запросив миру, уникаючи вторгнення армії Наполеона до Росії, і тим самим, кинув свого союзника - прусського імператора. Олександр І особисто забажав зустрітися з Наполеоном. Місцем мирних переговорів був обраний прусський Тільзіт. Обидва імператори двічі зустрілися. Перший раз віч-на-віч на плоту посеред Німану, а згодом в самому Тільзіті. Переговори що відбулися 25 - 27 червня 1807 року не принесли миру в країну. Російську імперію з політичної точки зору мир влаштовував, були захоплені Фінляндія та ряд територій на півдні, але з економічної точки зору континентальна блокада Великобританії сильно била по ще слабкій економіці Росії. Було зрозуміло, це не кінець війні. Тим паче обидві сторони постійно порушували мирний договір.

Російська імперія швидко нарощувала армію. Більшість вихідців з України поповнювали армію Олександра Тормасова на Волині. В той час Наполеон зібрав проти Росії 600 тисячну армію з представників усіх підкорених народів. Багато хто приєднувався до армії уже під час війни, особливо багато було поляків. Росія володіла до 490 тисячною армією, яка щоправда була розділена з тактичних причин на три частини.

24 червня 1812 року розпочинається наступний етап Наполеонівських воєн вторгненням в Росію. Через роз’єднаність армій головнокомандувач військ німець за походженням Барклай-де-Толі вирішує застосувати «скіфську тактику» і затягнути Велику армію Наполеона в глиб країни. Така ситуація вкрай бентежила французів, які вимагали рішучої битви. Перша значна битва відбулася під Смоленськом. Російська армія не була розбита, але продовжувала відступати. Імператор Олександр І вимагав негайної битви. 7 вересня 1812 відбулася генеральна битва біля села Бородіно за 150 км. Від Москви. Жодна з сторін не добилась перемоги. Командувач російської армії Михайло Кутузов вирішує зберегти сили і відступили за Москву. Французи зайняли стару столицю.

На початковому етапі війни значна хвиля патріотизму охопила наш повіт. В народі цю війну назвали Вітчизняною. Згідно маніфесту Олександра І від 6 липня 1812 року у всіх землях створювалось народне ополчення, і в першу чергу з територій, які прилягали до району бойових дій. Згідно рішення повітових дворянських зібрань, поміщики повинні були відправляли одного ополчення з 15 кріпосних селян. За їх же рахунок вони споряджались зброєю, одягом, провіантом, чи в іншому випадку на це виділялися кошти. Через нестачу зброї ополченці часто йшли на війну з вилами, косами та рогачами Зброю треба було відбити у ворога, такий принцип застосує Радянська армія під час Битви за Дніпро у 1943 році. Козацькі стани екіпірували та озброювали одного козака із ста.

З сформованих на Україні 15 козацький полків наша Чернігівщина дала шість. Ополченці та провіант з Менщини спочатку збиралися в повітовій Сосниці, а згодом направлялися в сторону Гомеля та Бобруйська куди проникали ворожі роз’їзди . Повітові ради мали постачати волів та коней, хліб та гужовий транспорт. На Чернігівщину хлинули біженці з Білорусі та були евакуйовані органи влади захоплених територій. Чернігівське ополчення нараховувало більше 25 тисяч і мало в арсеналі 40 гармат. З них сформовано шість кінних і вісім піших полків. Існувало навіть кінне дворянське ополчення.

Біля Брянська французи прагнули прорватися на територію Лівобережної України, але хоробрість Чернігівського ополчення завадило цим планам.

Після марних спроб миру з Олександром І та масовою гибеллю французьких солдат Наполеон вирішує покинути палаючу та голодну Москву. Всі спроби французів пробитися на південь закінчуються поразкою в битві 28 жовтня під Малоярославцем. Далі був ганебний відступ колись непереможної Великої армії. Наші ополченці яскраво себе проявили і в інших битвах, зокрема під Красним 16 листопада. Чернігівці ополченці брали участь і у відомій битві на Березині неподалік села Студенка 26 – 28 листопада.

Сам головнокомандувач Другої Західної армії князь, генерал від інфантерії Петро Іванович Багратіон проводив огляд Чернігівських полків в губернському центрі.

Чернігівські козацькі полки брали участь у так званих Закордонних походах. Зокрема, козаки Першого кінного козацького полку на весні 1814 року брали в осаду польське Нове Замостя, де отримало значних втрат. З 1236 козаків після облоги залишилось 885.

Чернігівські полки брали участь у всіх битвах від Бородіна до Парижа. Тільки 20 тисяч осіб змогли перетнути Німан та втекти до Пруссії, це все що залишилось від колись могутньої «Великої армії».

Яків Трохимович ПертровськийЯків Трохимович Пертровський

Серед людей, що пов’язані з Менщиною в першу чергу можна назвати Якова Трохимовича Пертровського. Відомо що народився у 1795 році на лівобережній Україні. дворянин. учасник Російсько – турецької війни 1806 – 1812 року. З 14 березня 1811 року юнкер 6-го єгерського полку. з 20 квітня 1812 - портупій-юнкер 6-го єгерського полку.Брав участь у боях при Салтановці, Смоленську (4 - 5. 08. 1812 р.), Шевардіно.Під час Бородінської битви поранений. За відвагу в цій битві 31 жовтня присвоєно звання прапорщика. пізніше отримав звання підпоручика, а згодом поручика. учасник битви при Малоярославці (12. 10. 1812 р.) та під Красним (4 - 6. 11. 1812 р.). У 1813 році разом з царською армією брав участь у закордонних походах 1813 – 1814 рр. Учасник блокади Модліна, осади Гамбурга і Гарбурга, боїв при Краоне, Лаоне (за що нагороджений орденом Св. Володимира IV ст. зі стрічкою), Cен - Дизьє. Дійшов до Парижу. Довгий час жив у Слобідці нашого району де і помер у 1882 році. Зараз нажаль визначити місце поховання на кладовищі неможливо.

Мусін - Пушкін.Мусін - Пушкін

Уродженець Степанівки Данилович Григорій Іванович батько відомого вчителя Миколи ІІ Григорія Григоровича Даниловича. Активну участь брав і батько Віталія Миколайовича Троцького – Микола Іванович. Поміщик зі Стольного граф Іван Олексійович Мусін-Пушкін як офіцер звертав увагу на неабияку хоробрість наших земляків. В Документах є відомості про С. Андрусенка, П. Олійника, Є. Тарасенка, Г. Ткаченка, Л. Литвиненка, Г. Бондаренко та Іван Семенович Магденко з Осьмаків. На плечі Менського сотенного отамана Якова Єфімовича Омелюти лягли обов’язки по зібранню з населення для потреб армії возів, коней, провіант, гроші. В Сосниці були створені спеціальні запаси. Михайло Кутузов 10 листопада 1812 року писав Чернігівському губернатору: «По настоящему ходу военних операцій настоит необходимая нужда пере двинуть весь провіант й овес, заготовленные в Соснице, в город Рогачев Могилевской губернии, дла составления в сем месте капитального запасного магазина». Перевозився цей провіант підводами місцевих жителів, в тому числі і Мени.

/Files/images/Андрій Глібов.jpgАндрій Глібов

З Менщиною пов’язана доля і генерала Андрія Савиновича Глібова. Брав участь в боях під Дашківкою і Салтанівкою, що проходили 24 серпня. В день Бородінської битви, 26 серпня, разом зі своїм полком обороняв підступи до так званої «батареї Раєвського. За це 21 листопада був нагороджений чином генерал-майора. Після Бородінської битви брав участь в боях при Малоярославці і Красному, отримав орден Св. Володимира ІІІ-го ступеня. Брав участь у закордонних походах. Саме він у 1847 році подарував Домницькому монастирю свою шпагу із золотою оправою, в якій було 220 г золота і 38, 3 г срібла. Дорогоцінний метал використали на оздобу чудотворної ікони, яка на той час почала пошкоджуватись. Крім того відомий ігумен Макошинського Миколаївського монастиря Варлам Шишаький що мав відношення до нашого краю присягнув на вірність Наполеону щоб врятувати церкву від російського деспотизму. Коли Могильов був взятий французькими військами, архієпископ Варлам 14 липня 1812 року в кафедральному соборі приніс присягу на вірність Наполеону та повелів зробити це духовенству всієї єпархії. Пізніше був засуджений за зраду і відправлений простим монахом у Новгород – Сіверський.

Нажаль не всі імена героїв ще встановлені і музей продовжує збирати дані про учасників та людей тісно пов’язаних з нашим краєм.

Після закінчення війни як прості селяни та особливо офіцерство були вражені від рівня життя і рівня прав громадян у Європі. Все це пізніше привело до Повстання Чернігівського полку та повстання Декабристів на Сенатській площі. А через століття розпочнеться Друга Вітчизняна війна як її називали на той час, або Перша світова 1914 – 1918 рр., яка призведе до Української революції та національного відродження.

У Менському районному музеї після оновлення на постійній основі діє експозиція присвячена Франко – російській війні 1812 – 1814 рр. Тут можна оглянути унікальну копію фотографії поручика Петровського Якова Трохимовича з Слобідки та інші відомості про війну.

Цікаві факти про війну 1812 року:

- Наполеон двічі сватався до жінок представників дому Романових, і двічі йому відмовляли;

- війна спершу носила назву Дванадцяти мов, через те що в армії Наполеона було багато іноземців;

- вага спорядження складала до 45 кг;

- французька мова була дуже популярна в той час. Кожен дворянин пишався досконалим володінням мовою, це зіграло злий жарт. Багато таких було вбито своїми ж солдатами, що прийняли їх за французів.

- на першому етапі війни імператор Олександр І активно втручався у дії воєначальників, і навіть сам намагався керувати військами. Такі дії зазичай були дуже шкідливі для армії. Тільки особам що були дуже наближені до імператора вдалося вмовити повернутися в Петербург для підготовки резервів;

- Бородінська битва увійшла в історію як одна з най кривавих, де з обох боків загинуло по 50 тис чоловік, але ніхто не переміг.


Віталій Крутий

Директор Менського районного

Кiлькiсть переглядiв: 1642