Як предок Пушкіна Мену спалив

/Files/images/.аыа.jpg

Про один з епізодів, а саме про те як згоріла Мена під час Смоленської війни 1632-1634 рр.

Історично склалося так, що менські краєзнавці, надзвичайно гарні історики, висвітлювали одні деталі з історії Менського району, і зовсім забували про інший. Спробую розкрити ці «закапелки» вікового процесу.

У 1613 році, внаслідок Деулінського перемир’я Чернігово-Сіверщина, а отже й Мена переходить з-під влади московського царя під скіпетр польського короля.

У Мені оселяється польський староста, у той час це не був значний замок, це був острожок – невеличке дерев’яне укріплення.

1632 рік, це був рік у Речі Посполитій безкоролів’я. Після смерті короля Сигізмунда III, що сталася у 1632 році, його син Владислав ще не був обраний королем, і у Москві вирішили, що наступив слушний момент для реваншу. Розпочалася Смоле́нська війна́, у якій московське царство намагалося відібрати Смоленськ і прилеглі території. Основні бойові дії відбувалися на Смоленщині, театр бойових дій на території Чернігово-Сіверщини був другорядним. Хід вийни досить детально описав Петро Кулаковський у книзі «Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої», у подальшому ми будемо опиратися на його реконструкцію.

Так от, зважаючи на вторинність відносно бойових на Смоленських землях, велику територію, та досить незначну кількість вояків, то війна у цьому регіоні, в тому числі і на меншині, переважно мала характер походів, що ставили за мету знищити окремі укріплені пункти – остроги (замки) й острожки (замочки),в крім того спустошити та пограбувати ворога.

На початку війни, на території Сіверщини не було зафіксовано значних боїв. Але наприкінці 1632 року, 30 зосередивши під Новгородом-Сіверським декілька тисяч московських ратних людей воєвода Баїм Балтін взяв його штурмом. Через деякий час московити, частково відбудувавши, зробили Новгород-Сіверську фортецю опорним пунктом. Їхньою подальшою метою було захоплення Стародуба чи Чернігова. На шляху до останнього лежала Мена.

У цей час польські війська та козаки, що виступали на боці Польщі, у кількості близько 2 тисяч чоловік, зосередилися у Борзні, Ніжина та Прилуках під керівництвом шляхтичів О. Пісоцького та М. Мочарського.

У другій декаді березня керівник менської залоги Іван Величко отримав наказ від М. Мочарського відправитися з 50 чоловіками під Новгород-Сіверський за «язиками». У Новгороді-Сіверському про цю акцію, завдяки гарно поставленій розвідці, взнали ще до її початку. Кінний підрозділ дітей боярських під керівництвом Олексія Константинова перестрів загін І. Величка біля р. Славни і майже вщент розбив його. Сам Іван Величко з 11-ма товаришами потрапив у полон.

До речі він має прямий стосунок до назви села Величківка. Після приєднання територій до Польщі, запустіле селище, що тоді мало назву Шарапове у березні 1621 року отримав Іван Величко. До речі за Московської держави ним володів боярський син Василь Целюков. На землі цього селища він осадив людей і заснував слободу, яка отримала назву Величкова. Переселялися туди в основному люди із Литви та Задніпров’я. Живучі у слободі люди зазвичай мали самоуправління та звільнялися від виплати чиншів господарю землі, протягом певного часу. Під час війни слобода знову опустіла, що й відзначає привілей наданий королем шляхтичу Адамові Казновському від 20 квітня 1636 року на городище Шарапове. Але з часом назва Шарапове забулася, зате з’явилося село Величківка. Зафіксований на Чернігівщині і козацький старшинський рід Величковські. Можливо вони і були нащадки невдачливого Івана Величка, що повернувся по закінченню війни з полону.

Але повернімося до протистояння. У цей час польсько-козацькі війська, зібрали близько 20 тисяч з метою піти походом на Путивль – центр московського воєводства. Знаючи про цей похід, царські воєводи намагалися відтягнути його початок, щоб дати шанс Путивлю підготуватися до нього якнайкраще. З цією метою на початку травня 1633 року із Новгорода-Сіверського місцевим воєводою Іваном Бобрищевим-Пушкіним був відправлений загін чисельністю 250 чоловік на чолі з Наумом Пушкіним під острожки Блистова й Мена. Залоги обох острожків були невеличкими, гарнізон не був професійними військовими, а скоріше за все просто озброєними слугами, що й визначило їх долю.

Блистову взяли, знищивши її залогу. Залога Мени, щоб не повторити долю оборонців Блистової, намагалися врятуватися втечею. Московські війська спалили Менський острог і взяли у полон під час операції 72 чоловіка.

Закінчення цієї історії наступне. Врешті-решт Володислава сейм обрав королем. І той на чолі польсько-козацького війська, наніс поразку московським військам від Смоленськом.

Проте йому не вдалося розвинути успіху, та й існувала загроза війни із боку Туреччини. Тож у червні 1634 року на річці Поляновці було підписано «вічний мир» між Московською державою і Річчю Посполитою, що підтвердив в основному межі, встановлені Деулінським перемир’ям, за винятком того, що до Московського царства відійшли міста Серпейськ і Трубчевськ з повітами. За договором Владислав також відмовився від претензій на московський трон, на який його було обрано у 1611 році.

Територія Чернігово-Сіверщни залишилася у складі Речі Посполитої.

Після війни, Мена, разом із Киселівкою – пише Дмитро Калібаба, навколишніми і придеснянськими селами відходить до володінь польського воєводи Адама Киселя. У менській фортеці, в дитинці був його замок.

Як значні населені пункти Мена і Березна, мали Магдебурзьке право, а отже й свої магістрати і ратуші, були місцями повітового суду».

Автор : Олександр Ясенчук

Кiлькiсть переглядiв: 202