Яків Євфіма Омелюта

Будинок Родини ОмелютБудинок Родини Омелют

Яків Омелюта був сотенним отаманом Менської сотні. Сотня створена на початку 1654 р. як військова та адміністративна одиниця Ніжинського полку, і проіснувала до 1782 року. Виникла внаслідок перемоги Богдана Хмельницького в Національно-визвольній війні 1648 – 1657рр. Включала містечко Мену та села: Бабу, Дубравну, Дягове, Куковичі, Макошин, Ушню, Максаки. Мала старшину: писаря Семена Мартиновича, осавула Богдана Найденовського і хорунжого Прокопа Богдановича. У 1672 р. Іван Самойлович передав Менську сотню до складу Чернігівського полку, який хотів її зміцнити. У ньому ж сотня знаходилася аж до ліквідації у 1782 р. Протягом зими 1781-1782 pp. територія сотні була включена до Чернігівського намісництва. Сотенним центром було містечко Мена. До 1648 містечко Мена - центр Менської волості Чернігівського повіту Чернігівського воєводства Речі Посполитої. До Менської сотні входили такі населені пункти: Баба, село; Бондарівка, село; Бреч, село; Бутівка, село; Величківка, село; Данилівка, село; Деснівка, село; Дівича, слобода; Домашлин, село; Дубравка, село; Дягів, село; Куковичі, село; Макошине, село; Максаки, село; Мена, містечко; Микольська слобідка; Осмаки, село; Остапівка, хутір; Рожківка, хутір; Слобідка, село; Тютюнникова слобідка; Утівка, село; Ушня, село; Феськівка, село; Хавдіївка. Історія нам залишила імена сотників: Дорошенко Онисим Максимович (?-1649-1651.9.05.-?), Перегуда (1651, нак.), Данилович Степан (?-1654-?), Сахновський Василь (?-1662-?), Пилипенко Михайло (?-1669.04.-?), Лисенко Іван Якович (?-1669.04.-?), Дорошенко Федір Ониськович (?-1671-?), Корсун Роман (?-1672.02.-?), Левченко Тарас (?-1672.03.), Дорошенко Федір Ониськович (1672. 03.-1677.16.12.-?), Габриель, Леонтійович Іван (?-1681.08.-?), Крупинський Овсій (?-1683.03.-?), Павловський Павло (?-1683.07.-?),Курський (Курка, Курочка) Іван Леонтійович (?-1685. 09.-1696.02.-?), Стефанович Федір (1693. 05., нак.), Сахновський Гнат Васильович (?-1700.01.-1719.01.-?), Гуринович Кузьма (1700, нак.), Сахновський Іван Гнатович (?-1723-1739.30. 01.), Богдановський (1735.02., нак.), Самойленко Кирило (1737, нак.), Сахновський Яким Іванович (1739-1742), Дейнека Костя (1741, нак.), Кузьминський Григорій Сидорович (1742. 14.12.-1753),Сахновський Павло Петрович (1753.07.-1770), Селиванович Костянтин (1770-1782). Серед отаманів були: Сахновський Василь (?-1677-?), Стефанович Федір (?-1696-?), Курський Григорій Іванович (?-1700.12.-1702-?), Павлович Захар (?-1725-1732-?), Павлович Василь (?-1739-?), Оникійович Кирило (?-1743-?), Павловський Василь (?-1753), Климович Іван (1754-7), Омелюта Яків (1772-1779-?).

Будинок в якому проживав Я. Є. Омелюта.Будинок в якому проживав Я. Є. Омелюта.

Яків Омелюта народився 9 жовтня 1739 року. Розпочав службу хорунжим полкової артилерії (1768 – 1772). В його обов’язки входило догляд за полковим прапором. З 1772 по 1779рр. а можливо і далі - сотенний отаман Менської сотні. Сотенний отаман був перший в ієрархії після сотника і урядував разом з ним у сотенній канцелярії (сучасна адміністрація), доглядав за поліцією, а в походах був його помічником. При скасуванні Російською імперією полкового устрою на Україні (Гетьманщина) у 1783 році козацькі старшини отримували цивільні, чи військові чини згідно Табелю про ранги. Полкові хорунжі як і сотники дорівнювалися 12 класу і мали можливість отримати військовий чин поручика, якщо переходили у новоутворенні імперські полки регулярної армії. Тому на надгробку було викарбовано поручик. Відомо що Омелюта мав 50 підданих в Мені, Виблях і Куковичах, до підтверджують дані за 1773 рік. Відомо що служив військовим товаришем Чернігівського полку (1783 рік). Головним обов'язком військового товариша була військова служба за власний кошт. Їх брали у військові походи, під час яких вони командували сотнями, відали артилерією, боєприпасами тощо. Їх вибирали до різних комісій — лічильних, слідчих, межових, порубіжних, з купівлі для армії коней та волів, заготівлі провіанту й фуражу; в полкові канцелярії — полковими комісарами; для нагляду за шляхами і поштовими трактами, будівництвом гетьманських резиденцій, виробничих споруд, фортець. Підпорядковувалися військові товариші Малоросійській колегії. На 1783 рік мав у Мені і Бабі 103 підданих, а за Десною на хуторах (Куковицьких) ще 12. Зі створенням у 1802 році Чернігівської губернії старий поділ на полки і сотні втрачається.

На виконання указу імператриці Катерини II від 24 грудня 1784 року про припинення надання українському козацтву чинів військових товаришів колишні військові товариші, які залишалися на військовій службі, стали корнетами, а ті, хто перейшов на цивільну службу, одержали посади титулярних радників або губернських секретарів. Проживав Яків з родиною у місті Мена по вулиці Польовій (в кінці вулиці), будинок зберігся. Помер Яків Омелюта 2 березня 1822 року на 84 році життя. Мав дружину (дані за 1762 р.): Євдокія Іванівна Орловська – донька священика із Баби (Покровське). Відомо і про доньку Омелюти що була одружена зі священиком із села Прачі – Іваном Опанасовичем Техановським (1753 - ?). Навіть після смерті Якова його господарство розширялось, так представниця поміщицького роду Бобирів з Данилівки Марія Марковічева (походила з роду стольнського сотника Марковича) через фінансові негаразди продала частину свого господарства разом з кріпосними поручику Омелюті.

Надгробна плита Якова ОмелютиНадгробна плита Якова Омелюти

Відомо що на території біля надгробку Омелюти існувала церква що була розібрана десь в 30-ті роки XX ст.. Практика погребіння знатних людей біля церков у XVII – XX була досить поширена. Враховуючи й те що Яків Омелюта був поміщиком, можливо значні суми перераховувалися на потреби церкви. У 1765 – 1769 рр. на території Гетьманщини проводився наймасштабніший у XVIII столітті перепис населення, відомий історикам як «Генеральний опис Лівобережної України» або «Румянцевський опис Малоросії». Окрім поіменних списків мешканців міст і сіл, у ньому вміщена детальна інформація про забудову дворів, поля, луги, ліси, озера, худобу, ремесла, промисли, доходи населення тощо. Так згідно цього опису на перехресті сучасних вулиць Гагаріна та Чернігівський шлях стояла дерев’яна церква Святої Трійці. На початок 30 – х років XX століття у Мені були три церкви, крім Троїцької була Різдва Богородиці (дерев’яна) біля сучасної стоматологічної поліклініки та Олексіївська (кам’яна) у парку за магазином Анастасія. Фото їх збереглися в музеї. Сьогодні в Мені проживають нащадки Якова Омелюти.

Генеалогічне дерево родини Омелюти

Кiлькiсть переглядiв: 39