Партизанський рух на Менщині в роки Другої світової війни

/Files/images/art-francuzskoe-soprotivlenie.jpg

Після того як розпочався наступ фашистських військ наша армія вимушена була відступати. На початку вересня 1941 року Менщина повністю була окупована. В перші місяці війни німці були певні, що вони вже стали хазяями на Україні. Вони на окупованих територіях вважали себе владою та господарями. Але жителі нашого району, як і всієї України, думали по-іншому. Більшість населення з надією чекала, що Червона Армія повернеться та розіб’є ворога і звільнить наш народ з-під гніту фашистів. Ні терор, ні насилля не злякали наших людей. Майже скрізь розпочалась боротьба проти окупантів. Щоправда, сама боротьба мала різні форми – від саботажу розпоряджень окупаційної влади, втеч від насильницької відправки молоді до Німеччини – до безпосередньої збройної боротьби в лавах народних месників.

У фондах Менського краєзнавчого музею ім. В.Ф. Покотила знаходяться спогади колишнього партизана Йосипа Овсійовича Нижника, в яких говориться, що з ініціативи Менського райкому партії було створено в районі партизанський загін, що мав розміститися в Придесенні. Але озброєння загону було дуже погане, деякі члени загону разом із сім’ями згодом евакуювалися, при приближенні фронту, на Схід. Загону загрожувало оточення і знищення. Окремим бійцям загону все ж вдалося прорватися в розташування партизанського з’єднання Олексія Федоровича Федорова, на Корюківщину. Серед них був і Йосип Нижник.

У 1942 – 1943 роках в околицях Мени діяв партизанський загін імені Богуна під командуванням Є. М. Бочарова – колишнього працівника Сосницького райвиконкому. На території району також розгортав діяльність партизанський загін імені Богдана Хмельницького, яким командував Іван Юхимович Гронь. Згодом цей загін влився в партизанське з’єднання Ф. І. Короткова.

Хоробрим командиром партизанського загону ім. Кутузова у з’єднанні Миколи Микитовича Попудренка був житель села Синявки – Царенко Олександр Корнійович.

На залізничній ділянці Мена – Щорс діяла група партизанів, очолювана Г. В. Балицьким. Сміливі підривники в урочищі «Остреч» підірвали залізничний міст,чим перервали на тривалий час просування по залізниці ворожих ешелонів. Про це розповідає Г. В. Балицький у своїй документальній повісті «Війна вночі».

На ряду з чоловіками у партиханських загонах були й жінки, які не обов’язково перебували в партизанському загоні, а збирали потрібну інформацію для партизан через зв’язкових. Так до жительки Мени Марії Локоть постійно приходили зв’язкові і збирали інформацію для партизан. Серед них був і юний партизан Дмитро Богдановський. Він розповідав, що одного разу прийшовши на квартиру до Локтихи ( так партизани називали господарку дому) став дожидатися темноти. Пізно ввечері у двері постукали німці. Господарка Дмитра заховала у потаємне місце за шафою у стіні, де могло заховатися троє дорослих людей. Після того як фашисти покинули дім, юний партизан пішов до Корюківського лісу з цінною інформацією для партизан.

У деяких населених пунктах – Мені, Городищі, Синявці, Макошине діяли невеликі групи патріотів, які поширювали зведення інформбюро, тримали зв’язки з партизанами, збирали для них зброю,продукти харчування, медикаменти, здійснювали окремі акти саботажу розпоряджень окупантів. Але організованої підпільної боротьби на Менщині не було.

В Менському краєзнавчому музеї ім. В. Ф. Покотила знаходиться експозиція присвячена партизанському руху на Менщині, в якій знаходяться фотографії та деякі документи про партизан-земляків.

Кiлькiсть переглядiв: 253